Сл.: Борис Мозолевський. Муз.: Олександр Босий

 

Безкрайній степ і кургани... кургани... кургани...  Глибинний світ далекої і неповторної Скіфії. Кожен курган зберігає у своїй глибині таїну людських мрій, надій та незбагненного духу, який живим вогнем відлунюється у наших звичаях, обрядах, піснях.

Дивними часом є переплетіння людських доль. Хомина могила зберігає у своєму серці гордого скіфа, що затис у правиці меча. Над ним похований запорізький козак із своєю сестрою - шаблею. А ще вище знайшов свій останній притулок кобзар Хома, знищений голодомором 33-го.

Їх вічні душі зорями дивляться на нас з неба... і знають, вочевидь, відповіді на болючі питання: звідки ми, хто ми і куди ідемо...

 

Жив та й був скіф Хома,                Dm C Dm C Dm
_ До звитяг не ситий.                                       C Dm
_ Як насіла чума –                                            Gm D
_ Та й пішла косити.                                          C Dm

 

Приспів:
А дівчина Хомина                                   A# F
Поїхала до млина.                                Gm Dm
Вертається із млина –                        Gm Dm
Хоми уже нема.                                      C Dm
_ На-на-на-на-на-на-на.         C-Dm Dm C Dm

 

Треба ж статись тому –
Від чуми не згинув!
Стріли турки Хому,
Козака з Чигирина.

 

Приспів.

 

Дід мій землю любив –
Мав комори повні.
Але він заробив,
Як Хома на вовні.

 

Приспів.

 

Я іще на коні
В світ лечу великий.
Ще не скоро мені
Гратимуть музики!

 

Приспів.

 

 

Не годен ухопитися за гриву, хапайся хоч за хвоста

(хорватська)

Козаку кінь за себе дорожче

(козацька)

Не бреши жінці на базарі, а коню в дорозі

(народна)