Сл.: Борис Мозолевський. Муз.: Олександр Босий

 

Безкрайній степ і кургани... кургани... кургани...  Глибинний світ далекої і неповторної Скіфії. Кожен курган зберігає у своїй глибині таїну людських мрій, надій та незбагненного духу, який живим вогнем відлунюється у наших звичаях, обрядах, піснях.

Дивними часом є переплетіння людських доль. Хомина могила зберігає у своєму серці гордого скіфа, що затис у правиці меча. Над ним похований запорізький козак із своєю сестрою - шаблею. А ще вище знайшов свій останній притулок кобзар Хома, знищений голодомором 33-го.

Їх вічні душі зорями дивляться на нас з неба... і знають, вочевидь, відповіді на болючі питання: звідки ми, хто ми і куди ідемо...

 

Жив та й був скіф Хома,                Dm C Dm C Dm
_ До звитяг не ситий.                                       C Dm
_ Як насіла чума –                                            Gm D
_ Та й пішла косити.                                          C Dm

 

Приспів:
А дівчина Хомина                                   A# F
Поїхала до млина.                                Gm Dm
Вертається із млина –                        Gm Dm
Хоми уже нема.                                      C Dm
_ На-на-на-на-на-на-на.         C-Dm Dm C Dm

 

Треба ж статись тому –
Від чуми не згинув!
Стріли турки Хому,
Козака з Чигирина.

 

Приспів.

 

Дід мій землю любив –
Мав комори повні.
Але він заробив,
Як Хома на вовні.

 

Приспів.

 

Я іще на коні
В світ лечу великий.
Ще не скоро мені
Гратимуть музики!

 

Приспів.

 

 

Без коня немає й козака

(козацька)

Коневі овес не тяжкий

(народна)

Козак сам не їсть, а коня накормить

(козацька)