А мій милий, чорнобривий, по долині ходить,
В правій руці сопівочка, в лівій коня водить.
Та наймає товариша коника водити,
А сам іде та й до мене весілля робити.
Гей, прийшов він та й до мене на новую браму,
Кричить мати на бояри: "Беріть го до хати".
Ой прийшов він та й до хати, а там п’ють, гуляють,
П’ють до него мід солодкий – він си не впиває.
– Не пий, милий, мід солодкий, та щоби-с си не впив,
Щоби тебе кінь вороний у дорозі не вбив.
Ой у моїм городянку зацвіли звуздички,
Запрягає мій миленький коника до брички.
Запрагає, запрягає обидва сивенькі,
Ніхто го си не спитає: "Де їдеш, миленький?"
– Сідай, мила, та й на бричку – бричка вже готова,
Та поїдем, моя мила, аж до мого двора.
А в моїм дворі штири покої,
А п’ятая світличенька лиш на нас двоє.

 

Гладь коня вівсом, а не батогом

(народна)

Не роби з комара коня

(народна)

Гори плекають сміливців, а степ - коней

(грецька)