Біля коня

Вже п'ятий рік в Україні проводиться крайовий апробаційний кінноспортивний табір "Герць". Чільне місце у цьому процесі посідає референт новоутвореної референтури крайового апробаційного кінно-спортивного табору УПЮ «Герць», розвитку кінного пластування, при Крайовій Булаві Уладу Пластового Юнацтва ст. пл. Роман Орищенко, ОЗО. Про виникнення цього напрямку пластування - в інтерв'ю із др. Романом.

За яких обставин з'явився такий кінний вид пластування?

Мабуть, у 2001 чи 2002 році на збірці УСП чи станичної старшини Черкас переглядали "Напрямні до проведення таборів" під редакцією О. Заліпської і А. Смаглюка. Там у класифікації пластових таборів зазначався кінний. Ми щось говорили чи є такий табір, чи немає, і взагалі, чи всі спеціалізації є в Пласті. Потім хтось сказав, що було би добре провести кінний табір. Пізніше ми неодноразово поверталися до цієї розмови і мріяли про щось таке. Мабуть, такі були не лише ми, а й інші пластуни. Ідея прижилася.

Що було тим першим променем, який сказав тобі, що вже час вставати?

У 2002 році у черкаський Пласт прийшла дівчина із Союзу Українок Ірина Ракітченкова. Вона тоді була студенткою першого чи другого курсу Черкаського Національного університету ім Б. Хмельницького, факультету біології і хімії. Разом з тим вона доглядала у бізнесмена, директора невеличкого заводу, двох коней у с. Геронимівці, яке розташоване одразу за Черкасами. Оскільки коней було двоє, а виїжджати по черзі незручно і довго, вона запрошувала пластунів їй допомагати, а разом і вчитися верхової їзди.

Саме тоді пластуни, відбувши перші заняття з конем, проїхавшись на корді, доторкнувшись до справжнього коня, зрозуміли: зробити кінний табір можна.  В тому ж селі розташовувалася стайня з невеликим іподромом. Там час від часу теж пробували їзди пластуни. Але за ті заняття потрібно було платити. Ми тоді були студентами, тому мало там з'являлися. Найбільше зацікавилася і першою, хто серйозно почав займатися верховою їздою, була ст. пл. прих. Анастасія Шевченко. Саме після весни і літа виїздок було вирішено провести на наступний рік невеличкий табір-вишкіл з верхової їзди для старших пластунів і старшого юнацтва.

Настя знала більше в пластуванні, тому її було призначено комендантом, а Іраина Ракітченкова стала головним інструктором. Протягом зими та весни проводилася підготовка, а вже на початку липня відбувся кінний табір-вишкіл. Він тривав всього тиждень. Все проходило в легкій, довільній формі: заняття верхи, ігри, гутірки. Наші намети стояли одразу біля стайні і іподрому. Зранку встаючи, ми вже були біля конячок. За оренду коней потрібно було платити, і з цим нам допоміг ст. пл. прих. Сергій Степанченко, який на той час вів власну справу. Без його спонсорської допомоги, мабуть, так нічого і не зробилося б.

В той час я був на юнацькому таборі і приїхав тільки на середину кінного вишколу-табору і кінець. Я бачив, як Настя захоплюється кіньми, і не планував серйозно займатися кінною справою та проводити табори із цієї спеціалізації.

Саме на вишколі я вперше сів на коня. Проїхався кроком. Спробував риссю. А потім попросив, щоб мені дозволили проїхатися галопом. Жеребець піді мною був чорний і потужний, тому власник трохи подумав, а згодом дозволив... Кінь мчить, піднімаючи пісок. Я відчуваю, що ледь тримаюся, бо стремена виявилися занизькі. І тут поворот іподрому.

Невблаганна сила тягне мене в сторону, а кінь повертає в інший бік. Присутні, що сиділи на лавочках, аж повставали та щось викрикували. Але я вхопився в сідло і почав натягувати повіддя, що одночасно стало мені й опорою. На півколі кінь зупинився. Я полегшено видихнув і трохи послабив натягнутий повід. Серце калатало. Коли я проїжджав коло, власник сказав, що якщо не впав на цьому коні на першому ж галопі, то буду вершником. Я це запам'ятав дуже добре, бо то був серйозний стрес. В мене ще два дні трусилися руки. Адже якщо на галопі, та ще й на породистому, гарячому жеребці, на повному скаку випасти з сідла, то можна не тільки руки й ноги поламати, а й без голови залишитися.

Але це був ще й урок, що не можна одразу переходити від легкого до складного. Інколи хочеться одразу понестися галопом, через поле, але вже знаєш, що без підготовки це може закінчитися невесело. При тому, що й кінь має свій характер та може спеціально випробовувати вершника, чи має він вміння і чи має він право керувати ним. Саме тоді, тримаючи коня за повіддя, дивлячись в його очі, я збагнув, яка то велична і розумна тварина. Раніше я думав, що кіт і собака найкращі товариші і розуміючі тварини, але після знайомства з конем зрозумів, що помилявся. Саме кінь є тією розумною твариною, яка може підтримати, а може й скинути. Від взаєморозуміння людини і коня багато чого залежить. Недаремно збереглося багато легенд про те, що коні виносили поранених козаків із бою. Варто лише заглянути в очі коню, щоб зрозуміти цю тварину, збагнути, наскільки вона розумна. Саме тоді я це й усвідомив.

Через декілька днів ми з Іриною поїхали на мандрівку лісом кіньми. 5 годин верхи. Крок, рись, галоп. Зміна алюрів і маневрування між деревами. З півдороги в мене боліли ноги, "п'ята точка" і руки. Я вже мріяв про те, щоб ми приїхали і я зліз із коня. Піт заливав очі, а зуби були зціплені від болю. З незвички в сідлі було важко. Але я зрозумів, що таке мандрівка верхи.

Того ж літа ми замахнулися на проведення табору наступного року. На днях Пласту у Києві була розмова учасників кінного заходу із Оксаною Заліпською, яка тоді була головою КПС, про проведення нашого вишколу-табору, і вона запропонувала на наступний рік провести повноцінний, за всіма правилами крайовий апробаційний табір.

Після обговорень у станиці було вирішено проводити табір. Але поставало питання коменданта, місця і багато інших речей. У 2000 році я вже відбув "Лісову Школу", тож тепер виявилося, що я єдиний, хто має право і досвід проводити табір такого рівня. Почалося формування проводу, вироблення програми. Я взявся за комендантство, Настя стала головним інструктором з верхової їзди.

Саме тоді я відчув відповідальність, необхідність розвитку спеціалізації, що вже час вставати.

Чи обіймав ти тоді якусь посаду в Пласті?

На нараді КПС у Полтаві 2002 року Божого я написав заяву і став регіональним представником Пласту в Черкаській області. Мав обов'язок розвивати область у пластовому відношенні. Тому спочатку вважав, що мушу підготувати, зробити, а потім передати табір наступникам, а самому займатися розбудовою Пласту на Черкащині. Розвивати Пласт в області я давно поривався і вважав у цьому перспективу розвитку Пласту на землі Кобзаря. Також вважав негативом зациклення лише на обласному центрі - станиці.

Разом з тим, я був в проводі станиці Черкаси: заступником станичного з виховних питань і одночасно референтом УПЮ.

Хто тебе підтримав у той буремний час?

Звичайно, станиця. Ми тоді були досить дружніми, нас було не багато. Фактично хто щось робив, той був у станичній старшині, тому вони й допомагали і вони були в проводі табору. Ще досить допомагала Оксана Заліпська та моя рідна станиця.

Як була напрацьована матеріальна база?

Я хотів би розділити це питання на декілька:

  • коні;
  • таборове спорядження;
  • харчування;
  • інше фінансове забезпечення.

Отже, коні. Ми були прив'язані до кінних баз. При тому, що нам потрібно було на цілий день шість коней. Намагалися домовлятися про зменшення орендної плати. Оренда шести коней на 14 днів в той час вартувала приблизно 50 тис. (якщо це окремо проходять заняття різні люди) і десь 20 тис. (якщо займатися і орендувати їх гуртом). Ми змогли домовитися за орендну плату в декілька тисяч. Це було важко. Але ми змогли переконати власників, що краще невелика сума, ніж її відсутність. Адже частина коней в той період не виїздила.

Тоді і зараз кошти є "ахіллесовою п'ятою" кінного табору. Верхова їзда стає з кожним роком популярнішою, і ціни на оренду коней ростуть. Дуже важко домовлятися зі власниками стаєнь. Це вдається лише із великими стайнями, де є запасні коні, або з віддаленими, що не мають великого орендного надходження.

Оскільки попередні табори проводилися на Черкащині, а більшість власників коней я знав особисто, то вдавалося знаходити розумний компроміс. Цього року вперше кінний табір відбувався поза Черкаською землею - у Сумах. Комендантом була ст. пл. Леся Анусіна, Ті. Вона й домовлялася із власникаим стайні поблизу Сум, бо цього року на Черкащині зменшилася кількість коней на базах і домовитися там було фактично неможливо.

Таборове спорядження. Стягували все, у кого яке було. Брали навіть у Черкаського міського Центру туризму, за що вдячні директору Олександру Грабовському. Кінне спорядження завжди бралося в оренду. Купувати дуже дороге, щоб використовувати тільки 14 днів на рік та інколи, - невигідно. Колись пластуни з Німеччини обіцяли допомогти табору і передати деяке спорядження. Можливо, за їхньої підтримки та інших країв зможемо дещо покращити забезпечення табору кінним вирядом. Із 2006 року почали трохи докуповувати самі. Зокрема, перше придбання корда. Якщо хтось має якусь можливість допомогти, то не відмовимося.

Харчування.Першого року ми змогли забезпечити харчуванням табір за рахунок станиці. Ті залишки після таборів, що були на початок серпня 2004 року, були використані для першого табору. Того року ми закупили більше продуктів, ніж потрібно було на черкаські пластові табори. Тих коштів, що були виділені КПС вистачило лише для табору, на оренду коней і довезення учасників на табір і з нього.

Інші роки харчування забезпечувалося із фінансування Міністерства у справах сім'ї, молоді і спорту та КПС. Також просили допомоги у місцевих сільських рад. Натомість на оренду коней кошти зовсім не виділялися.  Завжди на кінному таборі виникає питання: або ми будемо їсти, або їздити на конях. У 2006 році довелося докласти свої 2,5 тис. для проведення табору. Потім побирався по спонсорах, і мені ці кошти покрили лише через півроку. Минулого ж року, при проведенні кінного табору, я заклав власні 5 тис. Наразі бачу, що вони не вернуться.

Наразі цього року будила виділена більш адекватна сума на проведення крайових таборів і харчування. Залучали спонсорів, яких тільки могли. В цьому заслуга ст. пл. Лесі Анусіної, Ті. Не дарма курінь, до якого вона входить, спеціалізується на економічному пластуванні.

Інше фінансове забезпечення. Потрібно чимось діставатися на табір і вибиратися звідти - автобусні перевезення. Крім того, будучи на Черкащині, в "серці України", не відвідати святі місця кожного українця, окроплені кров'ю борців, я вважав неприпустимим. Кожного року табір бував у Чигирині, Суботові, Медведівці і Мельниках, Мотрониному монастирі. Саме там зароджувалася "хмельниччина", "гайдамаччина", тими стежками ходили Богдан Хмельницький, Максим Залізняк та багато інших відомих діячів як козацької доби, так і пізніших часів.

Це славна земля. Тому там варто побувати. До того ж, ці місця входять до "Золотої підкови Черкащини" разом із Уманню, де розташований відомий дендропарк "Софіївка", і шевченковими місцями.

Як щодо таборової легенди, традицій, пісень?

Ще із перших заходів у Пласті, що організовував я, мав захоплення козацтвом і намагався відтворювати це у мандрівках, таборах. Так, у 2001 році, коли проводилося міжокружне Свято Весни Черкасами і Кіровоградом і я був комендантом, всі назви були козацькі: отаман - комендант, обозний - інтендант, гуртки - сотні і т. д. Черкащина - це земля зародження і розвитку козацтва. Тому логічним було розвивати легенду табору, пов'язану із козацтвом.

2004 року я готував одночасно два табори: один окружний - "Гетьманська Булава", другий крайовий "Герць". І там, і там була козацька легенда. Планувалося апробувати певні елементи на окружному таборі і вже впроваджувати на крайовому. Якщо взяти два звіти табору "Гетьманська Булава" і "Герць", то там багато схожого: назовництво, легенда, час історичних подій, теренівки, змаги. Звичайно, між цими таборами були відмінності: вони мали різну специфіку, різних учасників але ідейне наповнення було те саме.

Тому можна сказати, що перший "Герць" досить скрупульозно готувався і апробувався. Коли ми вже почали проводити кінний табір, то мали за спиною апробований окружний і знали, як поводитися в тій чи іншій ситуації, як краще провести теренівку чи інший елемент програми.

У 2005 році я був заступником коменданта на крайовому козацько-спортивному таборі "Джура". Там ґрунтовно вивчалися гопак, були фізичні заняття, плавання. Звичайно, все проходило теж під легендою козацтва. Комендантом був Богдан Яцун. Тоді вперше на таборі були використані шаровари як однострій таборовика, козацька кухня, тулумбас, гармата та інші елементи козацького побуту. Не дивно, що на наступному кінному таборі 2006 року учасники і провід були в шароварах, збиралися під бій тулумбаса та прокидалися і лягали спати під постріл гармати. Так "Герць" збагатився козацькими традиціями.

Тоді ж зародилася ідея серії козацьких таборів: Джура - спортивно-козацький із вивченням гопака, Герць - кінний, Чайка (проводився у 2004 році поблизу Дніпропетровська Лілею Лапеєвою) - водно-козацький. Була ідея якось співпрацювати і робити зустрічі, обмінюватися досвідом та розвивати цей напрямок, який поєднати загальною назвою "Січ".

У 2008 році, коли готувався кінний табір, було вирішено назвати його "Січ", оскільки того року не проводився ні "Джура", ні "Чайка". Крім того, саме місце розташування табору, з якого йшли на кінні заняття й поверталися та вирушали у мандрівки, називалося Січ.

Щодо гасла табору, то його не було до 2008 року. Я думав використати гасло "Джури" 2005 року "Честь і воля". Але часто пересуваючись машиною і слухаючи диск із пластовими і козацькими піснями, чув пісню, де були слова: "А козаку, честь і слава понад усе, ні гроші, ні палаци нам не треба, але тільки честь у козака, а славу будем здобувати, ляхів і турків воювати". Якісь такі слова чи щось схоже. Тому на відкритті табору "Січ" 2008 року я підсвідомо сказав не "Честь і воля", як задумував спочатку, а "Честь і слава" - що і стало в подальшому гаслом цього табору.

Пісні співали ми козацькі - звитяжні. На таборі називали того, хто проводив спів, кобзарем. Деякі пісні придумували й учасники.  Вже на третьому і четвертому кінних таборах ми перейняли традицію "Джури" біля ватри співати пісню "В тулумбаси". Бо справді на ватри і особливі збірки ми збиралися під звуки тулумбаса.

Ще згадалося, що як і на Січі, кожен учасник приходив і отримував псевдо на козацький манер. Вибирав сам, а козацька старшина затверджувала. Досить часто воно залишається і надалі. Зокрема, я є Орликом.

Ще однією традицією стало на кінному таборі вивчати дефіляду. На третьому Герці бунчужна Юля Лопушинська під час впоряду вчила товариство дефіляд, юнацтво творчо опрацьовувало, видумувало своє і в подальшому представляло. Це був цікавий елемент вивчення впоряду. Це теж зараз вже стало певною традицією табору. Цього року учасники теж виявляли творчість і представляли дефіляди. На конях також випрацьовувався впоряд. Згадаймо кавалерійські з'єднання. Надіємося, що колись він буде прийнятий, як офіційний для кінних частин Пласту.

Кожен приносить щось цікаве, з кожним роком табір приймає напрацювання. Те, що цікаве і корисне, - приживається. Думаю, на наступних таборах будуть теж винайдені певні цікаві речі, що в подальшому стануть традицією.

Розкажи про історію назви табору

Досить цікава сама назва табору - "Герць". Коли почали готувати кінний табір, довгий час не могли придумати назву. Навесні, коли КБ УПЮ збирала матеріали, щоб висилати оголошення про крайові табори і зразок зголошення, нам сказали, що терміново потрібна назва, або табір буде без назви. Звичайно, цього допустити не можна було. Перебиралися різні назви: і підкова, і золота підкова, і острога, і інші, але так і не було тої, що хотілося. Пам'ятаю, увечері я довго гортав різні книжки, шукаючи якусь відповідну назву. В одній такій книзі, про бойовий гопак, мені впало у вічі слово "герць" - поєдинок козаків перед боєм із ворогом. Згадалися козацькі герці, коли виманювалися поляки і татари на бій, і звитяжні двобої козаків, а ще традиції Київської Руси та битви богатирів. Якась була тяглість традицій. Крім того, козаки часто виїжджали на герць кінно. Заповнив останню графу в оголошенні про табір і вислав в Булаву УПЮ.

Через декілька днів був страшенний крик і гам. Ми зібралися на збірку і дехто бігав та не міг знайти собі місця, показуючи отримані від УПЮ оголошення про табори, де зазначався кінний табір "Герць". Постійно питали: що це за фізика, герць, мегагерць? Може, краще "ампер" чи "вольт"? Але Рубікон було перейдено, і всі взнали про крайовий кінний табір "Герць". Тоді ми погодилися, що цього року буде "Герць", а на наступний будемо обговорювати назву. Але відтоді назва добре прижилася і вже асоціювалася із табором. На наступний рік вже був інший комендант табору, але змінювати назву табору вже не бажав.

Де проводився перший табір і як він пройшов?

Перший кінний табір відбувся у 2004 році Божому поблизу с. Геронимівка Черкаського району Черкаської області. Табір пройшов добре. Якщо взяти у підсумку, то запланована кінна програма була проведена, табір пройшов у серйозному ритмі, і в кінці ми почули від учасників те, що хотіли мати у підсумку - що це табір не відпочинковий і на ньому потрібно думати, працювати та вчитися.

Із усіх скрутних ситуацій виходили, як то кінна оренда, забезпечення табору харчуванням, домовленості із Дахнівським лісгоспом. Але табір був не відпочинковий не тільки учасникам, а й проводу. Ми викладалися, як тільки могли. Вдихнути повітря і оглянутися навкруги встигали тільки коли вставали перед учасниками зранку.

Можливо, табір був напружений ще й тому, що проводився вперше. Ніхто не знав, як він пройде, як учасники сприймуть, як надалі він буде розвиватися, чи зможуть учасники засвоїти верхову їзду, як їм прийдуться до душі козацький край і традиції.

Яка система, програма табору та вимоги до учасників?

Система табору передбачає, що учасники здобуватимуть ІІ-ІІІ пробу і мають можливість здобути відповідні точки пластової програми і вмілості відповідного рівня.

Так, для другої проби - це точки програми на здобуття ступеня розвідувача /-чки, вмілості із їзди верхи, їзди на підводі. Для третьої проби - це здобуття певних точок проектів.

Взагалі, тим, кому подобається верхова їзда і вони надалі збираються вдосконалювати свої вміння, передбачена триступенева система, після проходження якої учасник стає абсольвентом кінного табору. Вона полягає у тому, що перший рік учасник перебуває у загальному колі вишколу учасників (джур і вершниць), другий рік у підстаршині (старші джури і вершниці), третій рівень - це провід табору (інструктори, булава і старшина). Звичайно, кожен ступінь передбачає свої обов'язки, завдання і перелік вмінь, якими мають оволодіти учасники. Перейдення цих трьох вишколів надає право іменування абсольвентом кінного табору. Наразі за ці роки є двоє абсольвентів: ст. пл. Леся Анусіна, Ті, і ст. пл. Олексій Літвінов.

Є якась тяглість людей?

Після 2004 року частина проводу взялася організовувати Герць 2005. Інша частина, в тому числі і я, проводили вже наступний табір Герць 2006. Після нього вже проводився табір 2008 року Січ. Тому на початку відбувалися певні розриви у тяглості табору і людей. Фактично тяглість традицій кінного табору пройшла по лінії 2004, 2006, 2008 і тепер 2009 рік.

Наразі є вже підготовлені інструктори, команда, яка може проводити не тільки табір, а й взагалі розвивати "кінну спеціалізацію". Ми звернулися до КПР, КБ УПЮ із проханням дозволити розробляти поряд із морською і летунською кінну спеціалізацію. Створена референтура кінного табору. Розроблено і запущено в дію пластовий сайт кінного пластування (kavaleria.org.ua). Зараз він ще наповнюється. Але все, що стосується коней, верхової їзди і інших матеріалів з кінної тематики можна  там знайти. При тому, що зараз дуже важко знаходити матеріали на українській мові. Приходиться перекладати із англійської, німецької, російської та польських мов.  В цьому ще й є просвітницький напрямок роботи, як то українізувати цей напрямок в інтернеті. Вже проводилися кінні вишколи для УСП, УПЮ, готуються кінні мандрівки. Розроблено ряд пластових вмілостей кінного напрямку, як то "їзда верхи" (впорядковано на три ступені) "їзда підводою". Зараз розробляються "їзда санями", "кавалерія" і "кінне мандрівництво". Думаю, у найближчому майбутньому нам вдасться розробити немало напрямків із кінної справи у Пласті і впровадити кінне пластування.

Хто з учасників попередніх таборів тобі найбільше запам'ятався?

Пам'ятаю кожного! Можу з часом забувати імена чи псевда, але людей пам'ятаю "в обличчя". Приємно бачити, що вчорашні учасники табору подорослішали, знайшли своє місце в цьому житті, і тепер є вже теж провідниками пластових частин. Є учасники, які здобули основні навички у поводженні із кіньми і потім займалися кінною справою самостійно на іподромах, стайнях, а для декого це стало професією.

Якщо ж вишкіл на кінному таборі комусь допоміг ще більше запалитися Пластом, здобути певності у своїх силах і знайти в собі дух боротися та працювати для України, мати гурток чи бути провідником іншої пластової частини, проводити кінні заняття на таборі чи в гуртку, то ми не даремно проводили кінні табори.

Довідка Порталу

Ст. пл. Роман Орищенко, ОЗО. Вступив до Пласту у жовтні 1997. Засновник станиці Черкаси та Черкаської округи. Пластову Присягу склав 12.08.2000 року на ЛШ-2000. Випускник вишколу бунчужних "Лісової Школи" 2009 року, член кадри виховників 1 ступеня з 2008 р. Багаторічний адміністратор, виховник. З квітня 2009 - Голова референтури крайового апробаційного кінно-спортивного табору „Герць", кінної спеціалізації. Засновник і комендант  першого крайового кінно-спортивного табору „Герць" 2004, а також комендант табору у 2006, 2008 роках.

 

 

На пластовому порталі

 


На безкінні й віслюки - рисаки

(італійська)

Кобила за вовком гналась та вовкові в зуби попалась

(народна)

Краще з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати

(народна)