Кінний козак

З появою козаків починається нова доба в історії українського війська.
Всі наші давніші військові формації організувалися з початку держави, а мали характер державного війська. Козаччина повстала таким способом, вона вийшла з суспільних низів, була від початку народним військом. Перші козацькі ватаги складалися з людей різного походження, різних станів, і навіть різних народів: їх лучила разом тільки охота до воячки, потреба поживитись, охота погуляти у степах, здобути собі здобиччю і як скоро добути, так і скоро потратити. “Доки жита, доки бита” – була приповідка цих добитчиків.

Але боротьбу з татарами вони вели з завзяттям і ненавистю, готові були на найсміливіші і найрискованіші походи, не жалувавши свого труду й крови та цим добували собі славу і любов усього громадянства.

Козаччина почала прислуховуватися до змагань усієї України, пройнялася ідеєю оборони віри й народу, зрозуміла необхідність політичної організації, зацікавилася культурою – відчула себе частиною громадянства та його представником. Запорозьке військо стало українським національним військом.

Кіннота у бою

Наступ козацької кінноти

До бою рушала наперед кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали ворога на герць.

З якою зброєю виступала кіннота до атаки, про це докладно не відомо. У давніших часах козаки трималися татарської тактики, здалека обстрілювали ворога з луків, зблизька вдаряли списами. За Хмельниччини деякі козацькі відділи мали вже пистолі. Компанійці в XVIII ст. мали короткі рушниці або пістолети. Але в остаточній зустрічі з ворогом вирішальною зброєю вершника була шабля і бій на шаблі акцію закінчував.
Козацька кіннота не була високоякісною. Боплан зазначає: »На коні вони не найліпші; мені траплялося бачити, як 200 польських кавалеристів примушувало втікати 2000 найкращого козацького війська«. Подібно висловлюється один поляк перед боєм під Берестечком: »Піше військо буде битися добре, але на комонник слаба надія: один добрий юнак може відігнати 10 кінних козаків«. Саме тому Хмельницький був змушений користуватися татарською кіннотою у битвах з поляками.

До шанців козаки вживали лопат і мотик. »Козак має ці обидва прилади на одному держаку, завсіди привязані до пояса, ними він сипле землю й робить укріплення проти кінноти серед безмежних рівнин своєї країни«, оповідає папський нунцій. У німецькому описі битви під Лоєвом 1651. р. є згадка про те, що й кожний кінний козак мав лопатку при сідлі. Козацькі шанці складалися з окопів, ровів і ям, де ховалися козаки від обстрілу.
»Кожний має свій захист, яму в землі. Ставши на ноги, вони стріляють із рушниць, а коли стріляє ворог, ховаються по ямах, і жадна куля їх не влучить«, описує Павло Алепський.

З-поза шанців козаки обстрілювали безперервно ворога. Козацька стрільба бувала незвичайно густа та сильна. Очевидець поляк запевняє, що в бою під Кумейками козаки вистріляли 50.000 куль. Сильний вогонь піхоти звичайно вирішував битву, — так було в боях під Корсунем, Пилявцями, Зборовом, Конотопом. Під обстрілом із мушкетів ворожа кіннота не могла довго витримати й утікала з утратами, — тоді й козацька кіннота могла здійснити нову атаку.

Побудова табору з возів

Козацький табір огорожений возами

Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з табору була характерною особливістю козацької тактики.

Табором, називали укладані разом обозові вози, за якими ставало військо. Такий спосіб оборони був відомий в українських степах уже за княжих часів; наше військо на безлюдному місці, де не можна було знайти захисту в терені, заставлялося від половців возами. Табори уславилися у
XV ст. в чеських гуситів, яких звали навіть таборитами, знали його й литовські й польські війська. Але спопуляризували цей спосіб оборони козаки; довівши його до незвичайної вмілості.

Табір починали порядкувати тоді, коли військо готувалося до зустрічі з ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська, простою лінією, один за другим, у кілька рядів. В 1596. р. Лобода під Білою Церквою мав табір з п’ятьох рядів возів, Гаврилюк 1637. р. ішов табором у шість рядів. Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилерію. Коли ворог надійшов близько, піхота з-поза возів починала стрільбу з рушниць, як і артилерія. Чи треба було йти вперед, чи відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було добре забезпечене, від наступу.

Зброя козака

Козацька зброя

Списи й ратища (від слова «рать») також широко використовували запорожці: «козакові без ратища, як дівчині без намиста». Зі списів, що дійшли до нашого часу, видно, що всі вони виготовлялися з тонкого й легкого дерева завдовжки в п'ять аршинів, спірально помальованого червоною й чорною фарбою. На кінці ратища був залізний наконечник, а на нижньому дві невеличкі, одна під одною, дірочки для ремінної петлі, що одягалася на ногу. На деяких ратищах робили ще залізну перетинку, щоб пронизаний списом ворог зопалу не просунувся по спису аж до рук козака і не зчепився знову битися з ним, адже бувало, що комусь розпанахають живота, а з нього навіть кров не бризне, він цього навіть не помічає, далі лізучи в бійку. Деякі списи робили з вістрями на обох кінцях, ними можна було класти ворогів і сюди й туди. Списи часто служили запорожцям замість мостів при переході через болота: дійшовши до грузького місця, вони відразу кладуть один за одним два ряди списів — в кожному ряду спис і вздовж та впоперек,— і переходять по них; коли перейдуть через один ряд, відразу стають на другий, а перший знімуть і з нього мостять третій, та так і перебираються.

Шаблі використовували не надто криві й не дуже довгі, середньою довжиною в п'ять четвертей, зате дуже гострі: «як рубоне кого, то так надвоє й розсіче,— одна половина голови сюди, а друга туди». Леза шабель вкладали у дерев'яні обшиті шкірою чи обкладені металом піхви (від слова «пхати»), часто прикрашені на кінці, біля руків'я, якимось вирізаним із дерева звіром чи птахом; на самих лезах часто робили золоті насічки.
Шаблі носили при лівому боці й прив'язували за два кільця, одне вгорі, а друге нижче середини, вузеньким ремінцем за пояс. Шабля була настільки необхідною запорізьким козакам, що в їхніх піснях завжди називалася «шаблею-сестрицею, ненькою рідненькою, панночкою молоденькою».

Загалом про озброєння запорізьких козаків слід сказати, що все низове військо було озброєне вогнепальною та холодною ручною зброєю; козак- піхотинець, зокрема, мав мушкет, шаблю й ратище, кінний козак мав мушкет, шаблю, ратище й чотири пістолети, два з яких носив за поясом, а два в кобурі біля передньої луки сідла; порох і кулі піший носив у чересі навколо пояса, кінний — у ладунці через плече. До цього слід додати кинджали, ятагани, ножі, сокири, стріли й дротики, які використовували ті й інші.

Одяг козака

Козаки у повному вбранні

У XVIII ст. польські письменники вже докладніше описують запорізький одяг. За їх словами, запорізькі козаки носили шаровари з широким золотим галуном замість блямів, сукняні напівкунтуші з відкидними рукавами, білі жупани з шовкової тканини, шовкові пояси з золотими китицями й високі шапки зі смушковими околицями сірого кольору й червоним шовковим верхом, що закінчувався золотою китицею. Наприкінці того ж століття сучасник запорізьких козаків, запорожець Микита Корж, головним одягом запорожців називає жупан, черкеску, саєтові яскравих барв шаровари, завширшки чотири аршини, сап'янові кольорові чоботи, шалевий пояс, шапку-кабардинку з річкового звіра кабарги чи виднихи або видри, оздоблену навхрест позументом, і, врешті, кудлату вовняну бурку для негоди, звану поляками вільчурою. Такий одяг, за словами Коржа, запорожці носили вдома в Січі і в походах під час війни.

 

Список використаної літератури

1. Микола Аркас - "Історія України"

2. Наталія Полонська-Василенко - "Історія України"

3. Орест Субтельний - "Історія України."


У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть

(народна)

Знайся кінь з конем, а віл з волом

(народна)

Із чужого коня й серед степу зсадять

(козацька)