Кримська орда

Татарський вершник

Пів століття після Витовтових перемог на степових окраїнах панував мир. Татари ослабли, вели між собою боротьбу й не нападали на українські землі. Аж у другій половині XV в. відносини змінилися. На Криму зорганізувалася нова орда - кримська або перекопська. Татари заняли Крим підчас нападу на Україну 1239-1240 р. Спершу тутешня орда признавала верховну владу Сараю, але згодом збилася в силу й почала змагати до самостійности. Кримський півострів, довкола замкнений морем, давав вигідний захист проти всяких нападів; вузьку шийку, що лучить Крим із суходолом, татари перегородили валами й ровами, побудували тут город Перекоп і так забезпечили свої володіння. Хан Хаджі Ґерай (1440-1466 р.) за допомогою Литви звільнився з залежности від Золотої Орди і проголосив себе самостійним володарем. Його наслідник Менґлі Ґерай приняв протекторат Туреччини 1479. р. Це була для України подія незвичайно важна, - кримські татари, забезпечені допомогою могутньої турецької держави, почали нові напади на українські землі.

Перший великий похід кримців відбувся восени 1482 р. Менґлі Ґерай із усією ордою вдарив на Київ. Старий київський замок був слабо підготовлений до оборони, 1 вересня татари здобули укріплення, запалили місто, пограбували церкви, позабирали в неволю велику силу людей, навіть воєводу Івана Ходкевича з родиною, і з великою здобиччю вернулися до Криму. Цей погром давньої столиці зробив величезне вражіння на Україні й у цілому великому князівстві. Великий князь Казимир Ягайлович проголосив на Крим загальний похід із цілої держави, до Київщини вислано 40 тисяч війська. Київський замок почали як-стій відбудовувати, - до праці позганяли все селянство з околиці так, іцо при будові працювало 20 тисяч сокир. Всі розуміли грозу татарської небезпеки.

Але татари не налякалися цих підготов. Спробувавши раз, вони повторяли наїзди з року на рік, з усе більшим завзяттям. В рр. 1485-1487 вони що року нападали й руйнували Поділля; не помогло й те, що королевич Ян Ольбрахт погромив їх під Копистерином 1487 р. Два роки пізніше ціла орда, з 100.000 коней, знову напала на Київ. В 1490 р. татари поруйнували Волинь, пройшли Галичину й загналися аж під Люблин. Щойно, коли поверталися з великим полоном, литовське військо заступило їм дорогу під Заславом і так їх погромило, що вся орда пішла в розтіч. В рр. 1494-1497 було пять великих татарських походів на Волинь; хоч у деяких місцях їх побито, то проте вони зруйнували більшу частину волинської землі й повиводили силу народу в полон. В 1498 р. ходили кримці тричі на Галичину і знищили багато визначних міст, навіть Перемишль, спалили передмістя Львова. В 1500 р. вони цілу осінь пробували в наших землях, поруйнували Поділля, Волинь, Галичину, Холмщину й сягнули аж по Вислі; з походу привели 50 тисяч невольниківі... Такі напади йшли рік-річно, а то й два-три рази на рік, їм не було ніякого кінця, населення наших земель залишалося без захисту, без порятунку...

Татарське військо

Татарин на коні (з малюнку німецького мистця Альбрехта Дюрера)

Татари звертали увагу своїм виглядом. «Вони відрізняються - від инших народів», писав французький письменник Блєз де Віженер 1573 р. «Барва їх шкіри смаглява, ніс приплесканий, очі невеликі, запалі й палкі, дивляться все скоса, обличчя кругле і плескате, як та тарілка, на бровах і щоках волосся не мають із вийнятком бороди, котру запускають дуже дбайливо, хоч собою огрядні, вони зросту малого». Подібно описує татар другий француз, інжинєр Ґільом Боплян, що довго проживав на Україні: «Вони невеликого зросту, найвищі з них не переходять понад наш середній зріст; більшість їх малого зросту, але вони присадкуваті, поодинокі частини тіла дуже великі, тулуб високий і грубий, вони плечисті, мають коротку шию й велику голову; обличчя їх майже кругле, чоло широке, очі мало відкриті, але цілком чорні й широко прорізані, ніс короткий, рот невеликий із зубами білими, як та слонова кість, шкіра смаглява, волосся чорне і тверде, як грива кінська».

Життя татар було просте й суворе. «Ці варвари знають, що ні для одного народу немає нічого вартіснішого над хоробрість і воєнну дисципліну та що хоробрість добувають тим, що звикають до недостач; тимто вони цураються розніжнення й роскошів та змалку приготовляються до воєнного діла, живучи суворим життям та звикаючи до їзди верхи. Вони сидять на коні від малого й не перестають їздити до немічної старости», оповідає Михайло Литвин на початку XVI в.

«Усі вони хоробрі вояки, сильні й витривалі, легко видержують утому й негоду, бо від сьомого року життя, коли виходять із своїх кантар, тобто двоколісних возів, вони сплять тільки під голим небом і навіть у тому віці не дістають поживи, поки не зібють собі її стрілою; так татари привчають свої діти стріляти з лука до мети і влучати. Коли вони доходять до двацятьох років, їх висилають на війну. Матері день-у-день купають малі діти в соли, щоб шкіру зробити грубшою й менше вражливою на холод, коли доведеться проходити ріки взимі вплав». (Боплян).

І татарський одяг був дуже простий. «Татари носять довгі каптани, без складок і фалдин, легкі й вигідні до їзди верхи й до бою; шапки їх білі, гостроверхі, зроблені не для оздоби; в часі бою, завдяки висоті шапок і їх блискові, татари мають вигляд величніший і грізніший для ворогів, хоч вони й не мають звичаю надягати шоломи» (Мих. Литвин). «Одяг татар складається з короткої сорочки з бавовняної матерії, що сягає всього пів стопи нижче пояса, із шараварів зі смугастого сукна або частіше з бавовняної тканини, шитої поверху; знатніші носять шитий каптан із бавовняної матерії, а поверха сукняний халат, підбитий футром лисиці або соболя, шапку з такого самого футра й сапянові чоботи без остріг. Звичайні татари накидають на плечі баранячий кожух; у сильну спеку або в дощ одягають його шерстю наверх. Несподівана зустріч із ними на чистому полі може добре налякати, бо в такому одязі легко їх взяти за білих ведмедів, що їдуть верхи на конях; але взимі вони вивертають свої кожухи й шапки, зроблені з такого самого матеріялу, шерстю досередини» (Боплян).

Озброєння татар було нічим незамітне. Михайло Литвин оповідає, що коли татари в 1530-х роках пішли походом на Угорщину, вони були майже без зброї: Хиба який десятий або двацятий був озброєний луком або шаблею, панцирі стрічалися ще рідше; одні мали тільки дрючки кістяні або деревяні, инші були перепоясані пустими піхвами без зброї. Щитів, копій і иншої такої зброї вони не знають цілком». Таксамо каже де Віженер: «Зброя їх дуже проста, складається тільки зі самого лука та стріл, часом із додатком кинджалу або шаблі». Боплян пише докладніше: «Зброю їх творить шабля та лук із сагайдаком, де буває 18-20 стріл; у пояса висить ніж, кремінь із кресалом, шило і 5-6 сяжнів ременю вязати бранців, яких сподіваються захопити підчас походу; кожний із них має в кишені нірнберзький годинник (це якесь непорозуміння!!). Тільки найбагатіші носять кольчуги, решта ж, не маючи такого предмету роскоші, йде на війну без панцирів».

Татари славилися чудовими вершниками. «Вони визначаються меткістю та сміливістю в їзді верхи, але на коні сидять невигідно, бо стремена короткі й ноги в колінах сильно зігнуті; взагалі татарин на коні скидається на малпу, що їде верхи на хорті. А проте вони чудові їздці й визначаються такою зручністю, що і в найсильнішому бігу трюхом перескакують із утомленого коня на другого, свіжого, котрого кожен тримає за поводи, втікаючи від погоні. Не почуваючи на собі їздця, вільний кінь, як-стій переходить на правий бік і біжить рівно з першим, усе готовий, щоб панові вигідно було скочити на нього, як буде треба. Такі вони привчені - служити своїм панам. Автім це особлива порода коней, негарна й нескладна, але незвичайно витривала й невтомна, бо ж ніякий кінь не зможе пройти за раз 20 чи 30 миль (французьких) так, як ці бахмати, - так називається ця порода; в них густа грива, що спадає до землі, і такий самий довгий хвіст». (Боплян).

Тактика татар

Бій з татарами (старинний дереворит з 1521 р. з хроніки Матія з Межова. Звертають увагу одяги татар, особливо гостроверхі шапки)

Боплян дуже докладно описує, як виглядав татарський похід і якої тактики вживали татари, зустрінувшись із нашими військами.

Орда виходила в похід великим військом. Коли на війну йшов сам хан, татар налічували до 80 тисяч; під проводом ханових намісників, мурзів, бувало татар - 40 до 50 тисяч. Перед походом відбувавсь у Криму перегляд війська. Через Дніпро й инші ріки татари переходили вплав, і то особливим способом. Татарські коні були привчені перепливати великі простори - татарин плив поруч із конем, тримаючись лівою рукою поводів і гриви коня, а правою веслуючи; сідло, одяг і зброю складав на оберемок трощі, привязаний до конячого хвоста. Степ татари проходили своїми протертими шляхами, що вели вододілами, минаючи всякі річки. Були три головні шляхи: Чорний - між Дніпром та Богом, Кучманський - між Богом і Дністром та Муравський - між Дніпром та Дінцем. З гирла Дунаю вів до Галичини Покутський шлях, між Прутом та Дністром. Головні шляхи мали багато другорядних відніг та переходів.

Орда йшла широким фронтом, по 100 вершників у одному ряді, тобто 300 коней, бо кожний татарин вів по два вільні коні, щоб як що до чого їх змінювати. У глибину таке військо мало 800 до 1000 рядів коней; коли ряди йшли тісно, то така армія займала 10 до 15 км., а то нераз і більше. «Це дивовижа для того, хто бачить це вперше, бо 80 тисяч вершників має більш ніж 200 тисяч коней, які вкривають степ густіше, ніж дерева у лісі», оповідає Боплян. «Здалека здається, що це на обрії наче хмара підіймається росте й росте все більше і водночас ізближається і наводить страх і на найвідважніших»... Татари посувалися вперед дуже скоро, але що години давали коням короткий відпочинок.

У віддалі двох-трьох миль від ворожої гряниці орда спинялася в вигідному, забезпеченому місці й тут відпочивала два або три дні. Тут татари ладилися до бою. Військо ділилося на головний корпус або кіш, що обіймав дві третини боєвих сил та на два менші крила. Так уладжена орда йшла далі дуже швидким походом, день і віч, доки не ввійшла на 30-40 миль у глибину краю. Там кіш спинявся, а крила йшли на право й на ліво на грабунки. Такий відділ, що мав до 10.000 людей, діливсь на менші ватаги по 500-600 татар, і вони розбігалися на всі сторони, нападали на оселі, грабували все, що можна було взяти, і з награбленим верталися до коша. На місце тих, що вернулися, виходили два нові 10-тисячні відділи, і так усе свіжі сили йшли грабувати. Потім кіш починав відворот, звичайно вигинаючи свій шлях у дугу, щоб вертатися иншими околицями; як слід по такому поході залишалася широка витоптана смуга, - «татарський шлях».

Плян утечі татар (рисунок Бопляна. З нього видно, як татарський відділ з 400 людей ділиться на ватаги по 100, потім по 33 і 11 людей. Такі малі гуртки могли легко розлетітись по степу і сховатись перед погонею ворога)

Коли в похід ішло не все військо, а тільки менша ватага, татари силкувалися незамітно ввійти на Україну, висилали наперед сторожу, що ловила «язика», поділялися на невеликі відділи, що їхали кожний зокрема, продиралися глибокими балками, де їх не можна було доглянути. Коли хотіли у степу заховатися перед ворогом, з незвичайною зручністю і скорістю розпадалися на малі ватаги. Боплян у своїм «Описі України» подає нарис такого відступу. Відділ з 400 татар ділився на 4 відділи по 100 людей, що розбігалися на чотири сторони світу на віддаль якої милі; там ізнову сотня розпадалася на три ватаги по 33 людей, які розходилися в різних напрямах; ватага знову ділилася на три десятки, що безслідно пропадали у степових ярах; по якомусь часі вони в означеному місці збиралися разом.

Татари нерадо ставали до отвертого бою з ворогом. На це не дозволяла їм їхня зброя. Воліли здалека обстрілювати противника з луків. «Вони ніколи не вживають копій, тимто не стрічають ворога лице-в-лице, суцільною лавою й у боєвому ладі, а тільки раз-у-раз нападають і відступають. Нараз завзято й нестримно нападають на ворога й потім таксамо нагло кидаються навтікача. Зараз опісля вони знову сполучують свої лави. і стараються як-найтісніше окружити й замкнути ворога; але залишають усе вільний прохід для тих, що далі непокоять ворогів своїми атаками. При всьому цьому зберігають як-найкращий лад, і до цього зводиться їх воєнне мистецтво й дисципліна. Але, коли раз поталанить спинити або збентежити їх ряди, то вони вже ніяк не можуть упорядкуватися й біжать настрімголов». (Б. де Віженер). У такій боротьбі татари проявлялися першорядними лучниками: «утікаючи повертаються й у повному розгоні випускають стрілу з лука так влучно, що ніколи не схиблять на віддалі 60 до 100 кроків». (Боплян).

 

Матеріал

 

 

У дурного хазяїна й колесо з воза украдуть

(народна)

Коневі дивися на зуби, а дівчині - на руки

(норвезька)

І малий комар великого коня до крові кусає

(народна)