Гетьманський драгун XVII ст. (Малюнок воїна Сергій Шаменков)

Драгуни (від франц. Dragon, похідне від лат. draco - дракон) - солдати кавалерійських полків, призначені діяти як в кінному, так і в пішому порядку. Назва цього роду кавалерії, за однією версією, походить від драконів, що були зображені на прапорах, за іншою - від жаргонної назви коротких рушниць, котрими були озброєні драгунські відділи.

Ідея посадити на коней відбірну піхоту і таким чином пришвидшити її марш до місця битви, вперше спала на думку французьким полководцям у XVI ст. Відтоді драгунські відділи з'явилися практично в усіх європейських арміях і успішно застосовувалися як у польових баталіях, так і під час облоги та оборони міст. В Козацькому Гетьманаті драгунські відділи входили до складу надвірного війська - своєрідної гвардії, що супроводжувала гетьмана під час походів, урочистих виїздів, прийомів посольств, несла караульну службу при резиденціях. Особливого поширення драгуни набули у війську часів правління Івана Виговського, а потім - Івана Мазепи, ставши чи не найколоритнішою прикметою гетьманського двору.

Подібно до більшості драгунських і мушкетерських полків Польщі та Литви, гетьманські драгуни були вбрані «німецьким строєм», внаслідок чого їх і називали «німцями», хоч насправді більшість вояків набиралася з українців. В основу реконструкції вбрання й амуніції драгуна покладено тогочасні аналоги військової моди армій Центрально-Східної Європи. Приталений каптан-жюстокор з широкими вилогами, шийна хустка a'la cravatte та ботфорти, котрі є відлунням західної моди, доповнюються шапкою з довгим шликом та хутряною околицею. Драгун озброєний коротким карабіном-ручницею, підвішеним на плечовій перевісі-панталері, та шаблею. Попри те, що драгуни в східноєвропейських арміях мали західну амуніцію та «ронди» (збрую, сідла та пістолетні кобури-ольстри), їздити їм доводилося здебільшого на місцевих породах коней - низькорослих і непоказних, але витривалих в умовах степового побуту «бахматах».

 

Матеріал

 

 

Люблю Сивка за звичай: хоч крекче, та везе

(народна)

Кінь пізнається в їзді, а товариш - в біді

(козацька)

Без роботи й кінь дохне

(народна)