Махновська тачанка в Гуляйпільському краєзнавчому музеї

У статті розкрито історію появи кулеметних тачанок, описано їх конструкцію, проаналізовано основні способи застосування кулеметних загонів і підрозділів на тачанках у різних видах бою часів Громадянської війни 1918 - 1921 рр.

Кулемети, з прийняттям їх на озброєння у кінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя, посіли важливе місце у провідних арміях світу. Вони мали високу ефективність у бою проти великих мас піхоти і кінноти. Але велика вага перших зразків кулеметів та кулеметних станків робила їх малорухомими на полі бою. Кулемет залишався на одній позиції з початку до кінця бою.

Використання під час Громадянської війни 1919-1921 рр. на теренах колишньої Російської імперії кулеметних тачанок значно підвищило бойові можливості станкових кулеметів у маневровій війні. Масоване застосування кулеметних тачанок вирішило результати низки важливих битв і боїв Громадянської війни [1]. Військові фахівці вже звертались до досвіду застосування кулеметних тачанок. У статті В. Спихальського [2] зроблено аналіз конструкції різних видів кулеметної тачанки та наведено приклади успішного застосування тачанок польською кіннотою в боях проти Червоної Армії. Конструктивні особливості кулеметної тачанки описані в статті Р. Уланова [3]. Деякі способи застосування кулеметних тачанок махновцями висвітлені в роботі В.Г. Бережинського [4]. Але аналіз, зроблений у попередніх публікаціях, не повністю розкриває історію появи кулеметних тачанок та тактику їх застосування, а деякі висновки Р.Уланова мають тенденційний характер і суперечать історичним документам та свідченням учасників подій.

Метою цієї статті є об'єктивний воєнно-історичний аналіз появи кулеметних тачанок та застосування їх у бойових діях під час Громадянської війни 1918 - 1921 років.

Мал. 1 - Захоплені російською армією під час російсько-японської війни японські станкові кулеметиПерші спроби підвищити маршеві та маневрові можливості станкових кулеметів встановленням їх на кінних возах були зроблені англічанами під час колоніальних війн наприкінці ХІХ сторіччя [1]. Під час російсько-японської війни обидві сторони використовували для цього одновісні рами артилерійських зарядних ящиків, на яких закріплювали кулемети та ящики для патронів (мал.1). Обслуга кулемета (6-8 чоловік) пересувалась пішки. Це вирішувало питання транспортування кулемета до поля бою. Під час бою кулемет пересувався вручну силами обслуги, тому маневрові можливості кулемета на полі бою залишались низькими. За умов позиційної війни це не мало вирішального значення. Вперше проблема підвищення маневрових можливостей станкових кулеметів гостро постала під час Громадянської війни 1919-1921 рр. на теренах колишньої Російської імперії.

На відміну від першої світової війни, бойові дії під час Громадянської війни 1919-1921 рр. мали маневровий характер. Усі сторони широко застосовували кавалерійські з'єднання і навіть об'єднання. Але кулемети, які переміщувались на возах і одновісних рамах, мали меншу швидкість пересування в бою, ніж вершники. Для ведення вогню з них необхідно було обрати зручну вогневу позицію, зайняти її та підготуватись до бою, що потребувало певного часу. Весь цей час обслуга кулемета та коні були мішенню для ворога.

Проблеми виникали і під час здійснення маршів. Звичайні селянські вози, як і армійські парокінні вози, за

прягалися двома кіньми. Їхнє навантаження, яке складалося із станкового кулемету, боєприпасів та обслуги кулемета, перешкоджало досягненню високих темпів пересування. За таких умов вози потребували частих ремонтних робіт, що за умов маневрових дій було неприйнятним.

Ці проблеми розв'язали за часів Громадянської війни 1919-1921 рр. встановленням станкових кулеметів на кінні повозки - тачанки. Кулеметні тачанки застосовували в усіх степових місцевостях від Уралу до Таврії, але найбільш ефективно і масово - у повстанському війську під проводом Нестора Махна. З самого початку своєї боротьби махновські загони вели маневрові бойові дії, які вимагали високої рухливості загонів як на марші, так і під час бою. Тому, перші захоплені влітку 1918 р. у противника станкові кулемети вони встановили на тачанки [5].

На півдні України німецькі колоністи вели високорозвинуте товарне сільгоспвиробництво та користувались для пересування двокінними колясками, які у тій місцевості називали тачанками. Такі екіпажі мали популярність також у місцевих поміщиків, чиновників, заможних селян. Завдяки високій кількості заможних селян, які мали у власності понад 10 гектарів землі та понад 4-6 коней та вели високопродуктивне товарне господарство (на початок 1917 року - близько 22% від загальної кількості селянських господарств), та розвинутому місцевому промисловому виробництву, кількість таких двокінних колясок на півдні України була значною.

Мал. 2 - Кулеметна тачанка махновського військаОсновою конструкції тачанки була рама з дерев'яних брусків, скріплених металевими кутами та накладками за допомогою болтів та гайок (мал.2). Попереду було сидіння для їздового (кучера) з підставкою для ніг. Сидіння обгороджувалось металевим прутом та обладнувалось гаками, на які їздовий міг повісити віжки, звільнивши руки. Від шматків грязі, що летять з під копит коней, їздового захищала нахилена під кутом стінка. Позаду сидіння для їздового були обладнанні підлога для ніг пасажирів та сидіння для них. Заднє сидіння було розраховане для розміщення двох пасажирів та невеликого вантажу. Осі були сталевими, кованими; колеса дерев'яними, з сталевими шинами та мідними або латунними втулками в ступицях. Колеса кріпились на осі масивними чавунними гайками, що дозволяло швидко їх знімати та встановлювати. Колеса були закриті крилами, які захищали пасажирів від бруду, що вилітав з під коліс під час швидкого руху. Осі кріпились до напівелиптичних кованих сталевих ресор із загартованої сталі. Один кінець ресори був прикріплений за допомогою шарнірного з'єднання до ресори кузова коляски, інший - до поперечної напівелептичної ресори. Така підвіска забезпечувала плавність ходу та можливість достатньо ефективної стрільби з кулемета навіть під час руху. Передня вісь була поворотною, з'єднувалась з кузовом за допомогою шворня. Поворот здійснювався кіньми, зусилля яких передавались через дишло.

Як бойовий засіб на тачанку встановлювався станковий кулемет. Екіпаж тачанки складався з трьох осіб - їздового, кулеметника та другого номера обслуги.

Розрахункова маса бойового навантаження тачанки становила:

3 бійці - 240 кг;

кулемет "Максим" на станку Соколова - 66 кг;

патронні коробки 5x10 кг - 50 кг;

особиста зброя та особисті речі розрахунку - 20-30 кг;

фураж для коней на 2 доби - 32 кг;

їжа для бійців на дві доби - 18 кг.

Усього - близько 430 кг [3].

Вага якісно виготовленої двокінної ресорної коляски становила від 500 до 650 кг. З бойовим навантаженням це - близько тонни. За таких умов двом коням підтримувати високу швидкість руху протягом тривалого часу було неможливо. Динамічні властивості двокінної упряжки не задовольняли і вимоги щодо рухливості й всюдихідності під час бою. Тому в кулеметні тачанки разом з двома корінними кіньми впрягали ще двох пристяжних. Їздовий керував кіньми голосом та за допомогою віжок та батога. Він мав утримувати у руках чотири пари віжок. Керування четвіркою коней, особливо під час швидкого пересування в бою, вимагало від їздового високої майстерності й доброго знання коней.

Тачанка з четвіркою коней була більш надійним, швидким, маневреним і всюдихідним засобом пересування, ніж автомобілі та бронеавтомобілі часів Громадянської війни. Суттєвою перевагою кулеметної тачанки як улітку, за умов степової місцевості з високою трав'янистою рослинністю і чисельними полями пшениці, так і взимку, за глибокого снігового покриву, була також можливість вести вогонь з будь-якого місця. Для кулемета, який встановлюється на грунт, вибір і підготовка зручної вогневої позиції за таких умов потребували багато часу.

У повстанському війську Нестора Махна організаційно кулеметні тачанки спочатку входили до складу стрілецьких загонів і підрозділів та використовувались для підсилення їх вогневих можливостей в усіх видах бою. Зі створенням кінних загонів і з'єднань кулеметні тачанки були зведені в кулеметні роти, батальйони і навіть полки. Такі кулеметні підрозділи діяли за планом старшого начальника і в бою використовувались зазвичай у повному складі. Під час боїв у Північній Таврії та Криму проти військ Врангеля (в осені 1920 року) у повстанському війську були розгорнуті два кулеметні полки на тачанках під командуванням відомого махновського командира Фоми Кожина. Частин з такою вогневою могутністю на полі бою на той час не мало жодне військо.

Застосовували кулеметні тачанки кавалерійські зєднання білогвардійців під командою генерала А.Г.Шкуро, які складалися з кубанських і терських козаків. Переважно кулеметні тачанки застосовувались ними для придушення вогню противника під час розгортання козацької лави для атаки у кінному строю. Артилерія і кулемети на тачанках висувались на 300-500 метрів попереду від кінноти і вогнем з місця прямою наводкою забезпечували безперешкодне розгортання козацьких частин, які завдавали удару із застосуванням холодної зброї [6].

Відчувши на собі високу ефективність кулеметних підрозділів махновців у бою, після битви під Перегонівкою (у вересні 1919 року), взяли на озброєння кулеметні тачанки і білогвардійські з'єднання під командуванням одного з найкращих білогвардійських генералів Я.А Слащова. У них кулеметні тачанки входили до складу кавалерійських ескадронів.

Після близького знайомства з махновцями кулеметні тачанки взяла на озброєння і 1-ша Кінна армія Будьонного. Кавалерійська дивізія Червоної Армії того часу мала за штатом близько 8000 особового складу та 64 станкових кулемета, 24-30 з яких знаходились у ескадронах та перевозились у в'юках. Будьонівці, за прикладом махновців, встановлювали ці кулемети на тачанки. Кожна тачанка мала, крім коней в упряжці, запасних коней, які в поході пересувалися прив'язаними до тачанки. Усього у Першій кінній армії налічувалось до 30000 особового складу та 100 - 120 кулеметних тачанок.

На відміну від махновського війська, більша частина тачанок 1-ї Кінної армії у 1919 - 1920 роках була кустарного виробництва [2]. Кузова виготовлялися з жердин і були звичайною платформою, на якій екіпаж сидів боком, звісивши ноги вниз. Міцність та зручність експлуатації такої тачанки була набагато меншою, ніж у тачанки фабричного виробництва, вона потребувала частого ремонту, але була легшою. Ефективність кулеметного вогню з такої тачанки була нижчою, ніж з тачанки фабричного виробництва. В саморобні тачанки з жердин впрягали пару або трійку, а не четвірку коней [1,2]. Причиною цього були значно менші можливості червоноармійців щодо забезпечення конями порівняно з махновцями, у яких була налагоджена ефективна система заміни коней у місцевого населення. Відповідно, маршеві й маневрові можливості будьоннівських тачанок були нижчими. Будьоннівці того часу мали на озброєнні й незначну частину тачанок фабричного виготовлення, які були захоплені у населення півдня України під час маршу на польській фронт. Польські вояки свідчили, що під час радянсько-польської війни 1920 року інші війська Червоній Армії, крім будьоннівців, тачанок не застосовували [2].

Взагалі, кулеметні тачанки були офіційно введені до штатів кавалерійських з'єднань і частин Червоної Армії лише у лютому 1921 року.

За прикладом кінармійців, тачанки взяла на озброєння і польська кіннота. У них також кулеметні тачанки входили до складу кавалерійських ескадронів.

Під час громадянської війни склались основні способи застосування кулеметних тачанок у різних видах бою. Кулеметні тачанки переважно використовувались для підсилення піхоти та кавалерії, які діють на головному напрямку та для прикриття флангів підрозділів під час здійснення ними маневру.

В оборонному бою проти піхоти, яка наступала, кулемети зазвичай знімали з тачанок і встановлювали на ґрунт. Тачанки приховували неподалік від вогневих позицій у місцях, які були захищені від вогню противника.

Під час відходу кулеметні тачанки пересувались кидками від одного зручного рубежу до іншого, прикриваючи вогнем з місця підрозділи, які відступали.

У наступальному бою проти піхоти противника кулеметні тачанки використовували для посилення вогневих можливостей підрозділів, які вели наступ. Піхота атакувала в груповому бойовому порядку, кулемети на тачанках швидко пересувались від одного зручного рубежу до іншого, де їх знімали з тачанок, ставили на ґрунт та вели вогонь по противнику у проміжки між групами піхоти, яка наступає. Тачанки ховали в укриттях, за складками місцевості, щоб уникнути ураження коней вогнем з гвинтівок та кулеметів противника.

У зустрічному бою проти піхоти та в усіх видах бою проти кінноти вогонь з кулеметів вели безпосередньо з тачанок. У зустрічному бою махновців з піхотою противника зазвичай частина кулеметних тачанок вогнем з місця зупиняла противника. Більша частина кулеметних тачанок швидким маневром виходила у фланг противника і нищівним кинджальним вогнем з близької відстані завдавала йому поразки.

Найбільш ефективними були кулеметні підрозділи і загони на тачанках у боях проти кінноти. Махновським військом часто застосовувався тактичний прийом так званої "імітації зустрічної кавалерійської атаки" [7]. Безпосередньо за лавою кінноти в лінію розташовувались кулеметні тачанки. Коли до кавалерії противника залишалось 400 - 500 метрів, махновська кінна лава розходилась у бік флангів, тачанки швидко розвертались і безпосередньо з них кулеметники відкривати вогонь з близької відстані по ворогу, який атакував. Вогонь вели з найвищою напругою, створювалась щільність вогню до 60 куль на погонний метр фронту за хвилину. Махновська кіннота у цей час виходила у фланг противника і холодною зброєю завершувала його розгром. Саме таким прийомом був знищений кінний корпус білогвардійців, коли той завдавав контрудару по червоних військах під Ішуньськими позиціями під час взяття Червоною Армією Криму у 1920 році. Тоді кулеметний полк махновців, який являв собою рухомий резерв, в одному бою повністю знищив майже всю кінноту врангелівської армії [8], що вирішило результат усієї битви.

Таким чином, застосування кулеметних тачанок було винаходом повстанського війська під проводом Нестора Махна. Саме у махновському війську були винайдені основні способи застосування кулеметних підрозділів і загонів в бою. За його прикладом кулеметні тачанки взяли на озброєння усі сили, які вели збройну боротьбу на Україні під час Громадянської війни. Застосування кулеметних підрозділів і загонів на тачанках вирішило результати багатьох боїв і битв того часу, що суттєво вплинуло на хід і результати Громадянської війни 1918 - 1921 рр.

Література

1. Военная энциклопедия: в 8 т. - М.: Воениздат. - т.8. - 2004. -с. 49.

2. Спихальский В. Тачанки (перевод статьи В. Спихальского из польского военного журнала "Bellona", №2 за 1921) . // Армия и революция. - 1922. - №1(8). - с. 106-109.

3. Уланов Р. Пулемётная тачанка // Техника и вооружение вчера, сегодня, завтра. - 2004. - № 12. - с. 9-11.

4. Бережинський В.Г. Повстанська армія Нестора Махна. - К.: Академія Збройних Сил України, 1997. - 21 с.

5. Махно Н.И. Под ударами контрреволюции, апрель-июнь 1918. - К.: Украина,1991. - 211 с.

6. Шкуро А.Г. Гражданская война в России. Записки белого партизана.. - М.: ООО "Издательство АСТ": ООО "Транзиткнига", 2004. - 540 с.

7. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. Историческое повествование. - К.: РВЦ "Проза", 1993. - 592 с.

8. Корк А.И. Взятие перекопских укреплений // Революционная армия. - 1921. - № 1. - с. 17-31

 

Матеріал

 

 

І золоті удила коневі не милі

(народна)

Поміг, як заяць кобилі

(гуцульська)

Гори плекають сміливців, а степ - коней

(грецька)