Козак розвідник

Запорозькі козаки зуміли не тільки зберегти національні традиції воєнного мистецтва своїх дідів та прадідівкняжих дружинників, а й удосконалити та передати цей досвід своїм нащадкам.

Створення розвідувальної системи було започатковано козаками у XVI ст. з метою попередження збройних нападів татар. Для цього вживали заходів щодо організації отримання відомостей про дії татарських загонів ще до моменту їх появи на кордонах Запорожжя.


Для виконання завдань розвідки могли створюватись такі розвідувальні органи:

розвідувальний загін (РЗ). Призначався для здобування розвідувальних відомостей на напрямках дій головних сил під час здійснення походу. РЗ створювався чисельністю до 100 осіб та діяв на відстані від 6 до 15 км попереду основних сил;

Розвідувальний роз'їздрозвідувальний роз’їзд (РР). Призначався для ведення розвідки на кордонах запорозьких земель та під час походу. Під час походу роз’їзди висилались від головних сил або діяли від розвідувального загону на відстані до 6 км. Склад роз’їзду – від 5 до 10 осіб;

роз’їзні козаки (РК). Призначались для безпосереднього огляду місцевості й окремих об’єктів. Висилались від розвідувального роз’їзду й діяли на відстані до 1 км. Склад – від 1 до 3 осіб;

бекети (спостережні пости). Розташовувались уздовж південного кордону Запорожжя та призначались для ведення спостереження, своєчасного виявлення військ противника й оповіщення свого командування та місцевого населення. Склад бекету - 2-3 особи.

Для ведення спеціальної розвідки могли призначатись:

команди пластунів. Вони здійснювали розвідувально-диверсійну діяльність у тилу противника й на маршрутах висування його головних сил. Такі команди висилались для ведення розвідки у тил противника за декілька днів до виступу Запорозького війська в похід. Склад команд нараховував від 3 до 10 осіб;

групи для проведення наскоків. Складались із штатних піхотних, кінних підрозділів або діяли в складі розвідувального органу. Склад групи – від рою до півсотні;

групи для проведення засідки. Створювались із діючих розвідувальних органів (розвідувальних загонів, розвідувальних роз’їздів). У деяких випадках могли створюватись із штатних піхотних або кінних підрозділів.

групи для проведення вилазки створювались зі складу штатних піхотних або кінних підрозділів (найбільш досвідчені й підготовлені козаки). Склад групи – від рою до чоти. Усі групи могли посилюватись пластунами для здійснення диверсій та підвищення якості ведення розвідки.

“могили” – прототип сучасних “секретів”, завданнями яких було ведення розвідки на вірогідних напрямках появи військ противника, при виявленні якого сповіщалось місцеве населення й козацькі військові підрозділи. Склад “могили” – 2–3 особи.

Роз’їзні козакиДля ведення агентурної розвідки призначались секретні роз’їзди або агенти, які діяли на території противника або в стані його військ.

Слід зазначити, що органи агентурної розвідки були у підпорядкуванні кошового отамана й відповідних осіб, які залучались до організації розвідувальної діяльності, а органи військової розвідки підпорядковувались своїм безпосереднім командирам.

Залежно від мети походу й завдань Запорозького війська, козаками визначались розвідувальні завдання, які вирішувались шляхом висилання на невеликі відстані від головних сил спеціально сформованих підрозділів – прообразів сучасних розвідувальних органів. Головною метою таких підрозділів було своєчасне інформування командування Запорозького війська про стан маршрутів у смузі здійснення маршу та дій військ противника.

На відстані до 15 км від головних сил діяв передовий загін, який висилався у разі, якщо чисельність війська перевищувала 4 тис. осіб. Попереду нього на відстані до 6 км діяв розвідувальний загін. Від загону, на глибині 4–6 км, діяв розвідувальний роз’їзд. На фланги від передового загону та головних сил висилались розвідувальні роз’їзди та похідна охорона. Від них на відстані до 2 км вели розвідку роз’їзні козаки. При такій організації ведення розвідки площа ведення розвідки могла становити 250–300 км2.

Варіант організації ведення розвідки Запорозьким військом на маршіШикування розвідувальних органів на значній відстані давало можливість козакам перекривати велику частину площі та могло використовуватись за умов: високої імовірності зустрічі з противником; відсутності попередніх даних про місцезнаходження військ противника; проведення маршу на території противника або на відкритій місцевості, зокрема в степу.

В іншому випадку, шикування розвідувальних органів Запорозького війська на марші здійснювалось за умов високої щільності об’єктів противника (в т.ч. цивільних), а також складної для спостереження місцевості. Під час походу козаки висилали в усі сторони від головних сил Запорозького війська відповідні органи для розвідки на відстань лише 1–2 км.

В тому чи іншому варіанті кожному розвідувальному органу ставились окремі завдання. Так, розвідувальний загін на марші міг вирішувати завдання розвідки маршрутів, по яких рухались головні сили Запорозького війська. Крім того, РЗ встановлював зони затоплення, завалів, райони оповзів та шляхи їх обходу, визначав склад та напрямок руху похідної охорони військ противника. При зустрічі з невеликими групами противника РЗ повинен був вступати в бій, уточнювати склад та характер дій головних сил противника, виявленого в напрямку ведення розвідки. Завдання розвідувального роз’їзду під час маршу могли зводитись до своєчасного виявлення військ противника, встановлення чисельності, складу й озброєння, швидкості й можливого напрямку руху головних сил противника, розташування його пунктів управління й ступеня готовності до розгортання в бойові порядки.

Варіант організації розвідки Запорозького війська на маршіПід час маршу роз’їзні козаки повинні були уважно, рухаючись попереду, обстежувати місцевість. У разі виявлення противника або перших ознак його появи (стукіт копит, хмара пилу в безвітряну погоду, наявність предметів, речей тощо, які свідчать про його недавнє перебування), встановленими сигналами (свист, вогонь, постріл тощо) попереджувати розвідувальний роз’їзд, який рухався за ними. Дозволялось також самостійно висуватись до нього з доповіддю про результати спостереження. Командир розвідувального роз’їзду віддавав розпорядження щодо подальших дій козаків, намагаючись при цьому не розкрити свого місцезнаходження, й продовжував вести розвідку.

Залежно від бойового застосування сил розвідки, розвідувальна інформація передавалась як від окремих козаків (групи), так і від розвідувального роз’їзду шляхом передачі її через вершника (зв’язківця) до старшого начальника (командира). З отриманням інформації в розвідувальному загоні робились відповідні висновки про обстановку й вибирався один із раніш спланованих варіантів дій. При цьому могли висилатись додаткові роз’їзди в усі сторони для збільшення території ведення розвідки, періодичності спостереження за нею й підвищення ймовірності виявлення об’єктів противника.

У подальшому відомості про противника передавались через вершника до головних сил Запорозького війська, потім, на підставі отриманої інформації, оцінювалась обстановка, приймалось рішення й віддавались розпорядженЗемлі Війська Запорізькогоня на подальші дії як розвідувальних органів, так і головних сил.

Для проведення засідки козаки використовували нічну темряву або непогоду. Розвідувальний орган розташовувався на маршрутах пересування противника по обидва боки дороги в трьох різних місцях. Через дорогу натягувалась мотузка або лоза для створення невеликого бар’єра коням (висота залежала від видимості), тим самим перегороджуючи шлях вершнику. З появою вершника або загону вершників, незалежно з якого боку, крайня група засідки пропускала їх, потім своїми діями (імітацією погоні, пострілами тощо) "підганяла" на штучний бар’єр, де від швидкості й злагоди дій козаків залежав результат виконання завдання.

Ще одним своєрідним прикладом військової хитрості козаків була тактика ведення розвідки поблизу водоймищ. Її використання пояснюється тим, що коні противника мали значну перевагу в швидкості й витривалості над кіньми козаків, тому при зіткненні вони, не докладаючи особливих зусиль, наздоганяли козацький розвідувальний орган. У цьому випадку при виникненні небезпеки (зустрічі з переважаючим противником) козаки намагались якомога швидше дістатись до води. Опинившись біля неї, розпрягали коней, роздягались, ховали свої речі під воду. Щоб не привертати увагу противника своїми конями, відганяли їх в степ. Козаки, занурившись у воду та дихаючи через очеретину, очікували, поки не мине загроза. Ворог, не знайшовши нічого біля водоймища, повертався назад. Козаки після відходу противника виходили з води, одягались і пішки повертались додому, підбираючи по дорозі своїх коней.

Бойовий келеп, списи, якірецьДля виконання найскладніших розвідувальних завдань в інтересах забезпечення національної безпеки України в Запорозькому війську існував спеціальний підрозділ – Пластунівський курінь. Так, в 1755 році чисельність пластунів в курені складала 441 особу; у 1759 році – 541 особу; у 1769 році - 269 осіб. Кожний пластун-розвідник мав відповідні навички, які в подальшому постійно вдосконалювались. Нове поповнення для свого підрозділу пластуни приймали тільки за загальним вибором і згодою, для перевірки якостей новобранців існували жорсткі умови прийому. Пластуни-розвідники після своєї підготовки могли вміло вести розвідку різноманітними способами, діяти приховано, зухвало, сміливо й активно добувати розвідувальні відомості згідно з поставленими перед ними завданнями. При цьому вони проявляли винахідливість, ініціативу, широко використовували прийоми військової хитрості й обману противника, могли впевнено орієнтуватися в степу за допомогою підручних засобів і наявних предметів, володіли прийомами рукопашного бою, знали іноземні мови й здійснювали самостійний допит полонених. Підготовка пластунів вдосконалювалась та відточувалась до такого рівня, що, стріляючи з вогнепальної зброї вночі, вони могли влучити в ціль на слух та здійснювали переходи зі швидкістю 12-15 км/год.

Під час виконання завдань розвідки, озброєння пластунів складалось із пістолів, рушниць, кинджалів (ножів), шабель. Крім того використовували луки і стріли, списи, келепи (своєрідні сокири, яка призначалась для проламування залізних шоломів і важких панцирів).

 

 

Повний текст можна прочитати на сайті Головного управління розвідки Міністерства оборони України

 

 

Додати коментар


Знайся кінь з конем, а віл з волом

(народна)

З доброго коня не шкода і впасти

(народна)

На чужому коні далеко не поїдеш

(народна)