Писанки

Різні народи світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення. Яйце прикрашали в Давньому Єгипті, Греції, Римі, Стародавньому Китаї. Індійськими племенами навколо нього було створено безліч міфів і легенд. Та, мабуть, жоден з народів не доніс до сьогодення свої автохтонні графічні уявлення про життя так виразно, як український"
Єраст Біняшевський.

Космологічні міфи, в яких головну роль відіграє яйце, розповсюджені в усіх куточках Землі і всі вони проголошують ідею походження Всесвіту з яйця. Традиція навесні, в квітні - на початку травня, обдаровувати одне одного крашанками та писанками була відома у слов'ян ще в дохристиянський період. Цей звичай був пов'язаний з народними уявленнями про яйце як символ вічного оновлення природи, сонця, весни, відродження, перемоги життя над смертю. Воно уособлювало також родючість, багатство, здоров'я, красу, тому саме повним яйцем (а колись і писанкою) знахарки "викачували" хвороби, освячували зерно для посіву; "билися" крашанками на Великдень та інші весняні свята. Писанки обносили, як оберіг, навколо хати, поля, череди домашніх тварин, навколо полонин та пасовищ; підкладали під стріху хати від пожежі, до вулика, де знаходилася матка. На писанках гадали на врожай, на здоров'я, на кохання тощо.

Пізніше яйце, в якому захований зародок життя та яке уособлює поєднання минулого і сучасного, стало символом Воскресіння Христа, а за ним і відродження християн у новому кращому житті. При цьому складна система язичницьких магічних образів, знаків була трансформована у рамках християнсько-апокрифічної символіки.

Зображеня коня

Зображення коня на писанкахЗображення коня на писанках

Символ коня також пов'язаний із поклонінням сонцю. За древніми переказами сонце їде небом на колісниці, запряженій вогненними кіньми.

 

 

 

Зображення коня на писанці

У народнопоетичній творчості українського народу кінь, за твердженням дослідника Івана Денисюка - символ швидкості, витривалості, степової волі, тобто "релікт наїзницького способу життя"; символ вірності та відданості. "З цим нерозлучним побратимом долав колишній лицар чи козак безмежні степові простори. У піснях кінь наділений лицарською вдачею. Він рятує свого вершника у боях, радіє його успіхами й сумує невдачами, навіть карає свого пана у випадку неморальності, а коли той загинув, копитами копає могилу й біжить до батьків сповістити про смерть сина. Це майже сакральна тварина".

 

 

Зображення коня на писанці

Про сакральність цієї тварини та позитивне, шанобливе ставлення до неї в українській народній традиції свідчить і те, що "загиблих у битві бойових коней князі хоронили на спеціальних помостах і насипали над ними кургани, наче над воїнами", або "коли ховали богатирів, які жили колись на світі, то разом з ними ховали і коней, "бо вірно жили".

 

 

 

 

Новий Акрополь

Не за те кобилу б'ють, що ряба, а за те, що везти не хоче

(народна)

Добрий козак баче, де отаман скаче

(козацька)

Добрий кінь в бігу, що сокіл на льоту

(козацька)