Кінь як символ

Символіка коня надзвичайно складна й до кінця не зрозуміла. Кінь символізує інтелект, мудрість, вельможність, світло, динамічну силу, моторність, швидкість думки, плин часу. Це типовий символ родючості, мужності й потужної влади. Також цей образ є древнім символом циклічного розвитку світу явищ (коні, що виносять Нептуна з тризубом із морського виру, втілюють космічні сили первісного хаосу).

Як солярна сила білий, золотий або вогняний кінь з'являється разом з сонячними богами (Геліос, Ра, Індра, Мітра, Мардук), запряжений у їхні колісниці; як місячна (елемент вологи, море та хаос) сила - бойові коні океанічних богів, божественні коні Посейдона. Крилатий кінь - це Сонце або космічний кінь. Він представляє чистий інтелект, невинність, життя й світло; ним правлять герої. Жвавий та швидкий кінь може символізувати вітер й морську піну, вогонь та світло.

Кінь - психопомп й посланець богів. В різних традиціях кінь колись являв собою заупокійну тварину, що переносить померлого в інший світ. Таким чином кінь символізує як життя, так і смерть (пара коней, білий та чорний, уособлюють життя та смерть).

Не випадкова масть коня. В різних традиціях можна помітити перевагу двох мастей: сивої та рудої. На російських іконах, що зображують змієборство, кінь майже завжди або білий або вогняно червоний. У цих випадках червоний колір безсумнівно являє собою колір полум'я, що відповідає вогняній природі коня. Білий же колір є кольором потойбічних істот, істот, що втратили тілесність - усюди, де кінь відіграє культову роль, він завжди білий. Так, греки приносили в жертву тільки білих коней; в Апокаліпсисі смерть сидить верхи на "блідому коні"; в германських народних уявленнях смерть з'являється верхи на сухоребрій білій шкапі.

Кінь уособлює неприборкані пристрасті, природні інстинкти, несвідоме. У зв'язку з цим в епоху античності він часто наділявся здатністю пророцтва. В казках (наприклад, у братів Гримм) коню, як власнику якостей передбачення, часто доручалося завдання своєчасно застерігати своїх господарів. Юнг вважає, що кінь відбиває магічну сторону Людини, інтуїтивне пізнання.

Найважливіший та знаменитий ведійський ритуал - "жертвоприношення коня", ашведмаха. В його структурі видно елементи космогонічного характеру - кінь практично уособлює Космос і його жертвоприношення символізує (тобто відтворює) акт творіння. Ритуал був покликаний очистити всю країну від гріха й забезпечити родючість та процвітання. Сліди цього ритуалу можна знайти у германців, іранців, греків та латинян.

Кінь є втіленням бога Агні. Він - бог вогню, посередник між двома світами, який супроводжує душі померлих у піднебесся. В "Рігведі" небо порівнюється з конем, прикрашеним перлами.

Ашвіни ("ті, що володіють конями" або "народжені від коня") - божественні близнюки ведійської міфології, солярні божества. Підкреслюється їх роль божественних цілителів. Вони - "ті, що все знають", "божественні лікарі" - допомагають у біді, приносять багатство, дають життєву силу, повертають життя померлим.

В іранській міфології колісниця Ардвісури Анахіти запряжена четвіркою білих коней: вітром, дощем, хмарою та мокрим снігом. Одна з наймальовничіших легенд оповідає про битву Тиштрії, який уособлює Сиріус, та демона засухи Апаоші. Щороку вони вступають у двобій на березі моря. Тиштрія спускається з неба у вигляді білого золотовухого коня. Там його зустрічає Апаоша - кінь чорний, облізлий, огидний. Від наслідку їхньої битви залежало багато - дощі, родючість, життя. Це загальноіндоєвропейський міфологічний сюжет про звільнення світових вод унаслідок поєдинку бога-громовержця з демонічним суперником.

У китайській міфології кінь - небеса, вогонь, ян, південь, швидкість, завзяття, добре передвістя.

У буддизмі кінь - щось незруйноване, прихована природа речей. Крилатий або Космічний кінь "Хмара" є одним з образів Авалокітешвари. В Японії однією з його форм проявлення є богиня Бато Каннон, милосердна Велика Мати. Вона може з'являтися або як білий кінь, або з головою коня, або в короні з фігурою коня.

Древня Греція: Творцем, батьком або даруючим коней постає Посейдон - бог моря, землетрусів та джерел. У Греції Посейдона вшановували з епітетом Гіппій (кінний). Згідно легенді, закоханий Посейдон переслідував Деметру, але та, уникаючи його, перетворилася на кобилу. Тоді Посейдон сам перетворився на коня й з'єднався з Деметрою, від цього шлюбу народився Аріон, божественний кінь, що вмів говорити.

Крилатий кінь Пегас був сином Посейдона та Медузи. Ударом копита він відкриває новий ключ на Геліконі - "кінське джерело", Гіппокрену. Білі коні несуть сонячну колісницю Феба-Аполлона, Геліос мчиться по небу вогняною четвіркою коней під золотим ярмом, Діоскури скачуть на білих конях.

У римлян білі коні, запряжені в колісниці Аполлона та Мітри. Епона, запозичена у кельтів, стає римською богинею - захисницею коней. Кінь - атрибут Діани-мисливиці.

Боги-вершники кельтів часто мають образ воїнів. В Ірландії та Уельсі слово "кінь" (ірл. еch) входить в імена багатьох міфічних персонажів, пов'язаних із сонячним культом та потойбічним світом. Наприклад, добрий бог Дагда носить ім'я Еохаїд Батько всіх, а один із правителів фоморів зветься Еохо Ехкенд ("Еохо коняча голова").

Богиня Епона вважалася небесною покровителькою коней. Вона незмінно зображувалась в оточенні коней, часто із символами родючості та достатку. Епона нерідко ототожнювалась з лікуванням, зокрема, із водолікуванням. Крім того її культ пов'язаний зі смертю; вважається, вона грала роль проводиря й стража, який охороняв душі померлих при переході до підземного світу.

У германо-скандинавській міфології коня присвячено Одину, який їздив на восьминозій кобилі Слейпнірі. Хмари - це бойові коні Валькірій.

У християнстві кінь - це Сонце, сміливість, шляхетність. Кінь є емблемою святих Георгія, Мартина, Маврикія, Віктора; дикі коні - емблема святого Іпполіта.

Чотири коні Апокаліпсису - це війна, смерть, голод та епідемія.

Лицарство: "Лицарю належить кінь, який символізує душевну шляхетність, щоб сівши на нього, вивищувався б лицар над усіма людьми, щоб видний він був здалеку і щоб сам він бачив далеко навколо й раніше інших зміг би виконати те, що велить йому лицарський обов'язок". (Раймонд Луллій).

Слов'янство: Вивчаючи скіфські поховання, встановили, що якщо у померлого був улюблений кінь, то родичі вбивали цього коня на могилі, вважаючи, що він донесе його в країну духів, або ж зрізали кілька кінських волосин й клали їх у могилу. Волосини давали таку ж владу над конем, яку вони дають у казці. Відомо, що коней ховали разом із воїнами. "Вбивали коней та рабів з тією метою, щоб ці істоти, поховані разом із померлим, слугували йому в могилі, як слугували при житті".

Шаманська традиція: Кінь займає цілком особливе місце в шаманському ритуалі й міфології. Кінь - перед усім перевізник душ й погребальна тварина - використовується шаманом у різноманітних ситуаціях як засіб, який допомагає досягти стану екстазу. Відомо, що типово шаманським атрибутом є восьминогий кінь. Восьмикопитні або безголові коні зафіксовані в міфології та обрядах германських та японських "чоловічих союзів". Кінь є міфічною подобою Смерті, він доставляє померлого в потойбічний світ, здійснює перехід з одного світу в інший.

 

Матеріал взято із: Новий Акрополь

Козаку кінь за себе дорожче

(козацька)

Можна привести коня до водопою, але неможливо примусити його пити

(англійська)

Краще з доброго коня впасти, ніж на поганому їхати

(народна)