ВершниціМабуть, свою розповідь варто почати з того, що я вирішила не зраджувати щорічній серпневій традиції і поїхати на крайовий табір (ну а чим ще можна таким цікавим зайнятися перед початком навчання?). Написала зголошення аж на три табори, серед яких не було Герця. (я вирішила, що з мене абсолютно достатньо досвіду попереднього року, коли мені коротко, але ясно і чітко пояснили, що і без мене бажаючих покататися на кониках багато). Тому можна уявити моє  здивування, коли мені подзвонили і радісно повідомили, що я їду на Герць!!! Що ж, від долі не втечеш. Вона сама тебе знайде, коли прийде час:).

Якщо спитати мене щось про цей табір, то я можу розказати багато чого цікавого (а скільки всього вже наслухалися мої друзі). В мене насправді залишилося багато яскравих спогадів. Комплексно оцінюючи табір, я можу сказати, що він був добре продуманим і організованим, цікавим та нестандартним. Про це можна судити з рівня обізнаності та підготовки інструкторів до гутірок, які вони проводили; з тематики тих самих гутірок, ватер, теренових ігор та просто змагів; традицій, за якими ми жили на таборі, як на Січі; з ненудної і небанальної, дуже насиченої різними цікавинками програми. На запитання: .Що мені найбільше запам’яталося з табору. я б не змогла дати однозначної відповіді.

Коні?

Звичайно, це одне з найкращого, що було на .Герці.. Такі хороші щирі істотки з гарними очима і густими гривами. Ну як таке чудо можна не полюбити з першого погляду, а потім ще й забути?!.. Найдивніше те, що ми чистили коней і це приносило стільки радості, ніби ми купалися в басейні п’ятизіркового готелю і попивали дорогущі коктейлі! Всі наші заняття проходили дуже класно під керівництвом розумних та досвідчених інструкторів. На початку кожного ми проводили не дуже довгу руханку на конях для вироблення правильної осанки і для того, щоб ми могли комфортніше почуватися в сідлах. Потім ми їздили по колу чи просто вздовж поля, або вчилися переходити через перешкоди, їздити риссю, деякі щасливчики навіть виходили на галоп... Коні стали нашими найкращими друзями. Йдучи з заняття верхової їзди ми вже мріяли про наступне.

Гутірки?

Так, вони були насправді цікавими. Я особисто дізналася багато нового, особливо те, що довели вчені останнім часом, і просто гарно провела час. Більшість теоретичних занять відбувалися в формі дискусій, а не нудних монологів .університетського лектора. - так що кожен міг висловити свою думку. Є, звичайно, як без кількох веселих .ляпсусів., з яких ми потім сміялися до кінця табору. Майже кожна теоретична гутірка мала практичне продовження (піонерка - таборові споруди, два пера -. здача двох пер, природознавство . гербарій, ПМД . алярмова перевірка учасників на пластову готовність.), по якому було видно, наскільки ми засвоїли даний нам матеріал і наскільки інструктор справився зі своїм завданням .просвітництва. учасників.

Їжа?

Я думаю, що мені вибачать моє  чесне признання і не сміятимуться з мене почувши, що я, Галушка Олена Михайлівна, вперше попробувала своїх братів молодших лише на цьому таборі . але суп з галушками все-таки був дуже смачний! Годували нас (годували ми самі себе?:) непогано, різноманітно, і взагалі гріх забути і не сказати, що в нас зі сніданків, обідів та вечерь залишились особливо приємні спогади, бо саме там ми придумали найбільше приколів -  згадати хоча б наші пісеньки, виступи Святослава Вакарчука, дні, які були завжди присвячені чомусь (День Рими, День Виховника, День Шахтаря тощо) ми могли справедливо оцінити саме під час прийомів їжі.

Гопак?

Як на мене це взагалі супер. Потрібно ж кудись викидати енергію (позитивну чи негативну . це вже як у кого), яка аж виривається назовні! Є всі вправи, розтяжки, вивчення прийомів. Дехто в шейпінг-клубах (правда, сумніваюсь, що там вчать якихось бойових елементів:) платить шалені гроші за те, що з ними хтось позаймається, проконтролює сумлінність виконання вправ, потягає за ноги. А тут . на халяву! Ні, це було дійсно дуже класно!

Компанія?

Люди на таборі зібралися різні, з неоднаковими інтересами та життєвими поглядами., з різними моральними цінностями та й, в кінці кінців, що таки має вагу, різного віку. Табір дав нам можливість познайомитися і спробувати зрозуміти один одного. Комусь це вдалось, комусь ні. Взагалі я дуже задоволена людьми, які мене оточували на таборі (особливо своїм супергурточком) і дуже б хотіла, щоб наші зв’язки не обірвалися в майбутньому.

Це все, та ще багато чого іншого, залишили приємний слід у моєму серці. Я вкотре переконалася у правильності фрази: .Все, що не робиться, робиться лише до кращого..

Я би з задоволенням поїхала на цей табір ще раз! 

Пл. розв. Галушка Олена

К. ч. 2 ім. Олени Степанів

Львів

 


Якщо батько візник, син знає, як коня запрягти

(єврейська)

Коні в лугах, що перлини в шовках

(народна)

Хто шкодує вухналя, згубить і підкову

(сербська)