Навчання верхової їздиЦя повість вільного козацтва і їх жіноцтва на землі, де сумки три колись знайденні були посланцем до Москви. А мова йде далі про табір апробаційний крайовий, поблизу селища Гранд Бобрик в часі таборів крайових, року дві тисячі із гаком, що так скрутився як дев'ятка і про пригоди пластунів, що коней собі найняли, тож себе Герцем назвали.

Сумська земля вабить своєю тишиною і спокійним розміром життя. Вперше ступивши на неї з останньої залізної сходинки поїзду відчуваєш, що ти - в Сумах. Вокзал чимось схожий на Сімферопольський, але вже за декілька метрів починається типовий повоєнний вигляд міста і, з першого погляду впадає в очі залізнична колія, що пронизує дорожнє полотно за кілька метрів від виходу з вокзалу. Наліво глянеш - завод ім. Фрунзе, направо глянеш - завод ім. Фрунзе. Зразу думається що місто є одним великим заводом, частинами якого, як виявилось потім, є залізничне сполучення. Але не заводом одним живе місто. Хоча це вже інша історія.

Наша оповідь піде далі про героїв часів, коли це місто було засноване. Отож їхня дорога пролягла далі через автобусне сполучення до селища Великий Бобрик, а саме до конюшні "Вікторія". Пройшовши через неї у глиб лісу через піщаную дорогу ми попадаємо туди, де табір став за три доби. Так числа шостого, місяця серпня, почався табір Герць. Як у справжніх козаків перша розвідка прибула на табір ще вчора, тому Куліш в нас на таборі вже був. Наступного дня з першими уламками сонячного проміння вершечки дерев відчули ще й свист свищика. Так почався вишкіл підстаршин - чотирьох сміливців, які вирішили взяти на себе такі важливі обов'язки.

Ну, як годиться у Пласті, з свистком ми вийшли й почали день, звісно, із малого руху, побігли трошки ми по лугу, а далі вмивання, снідання, гутірки друзям з підстаршини. В обід до нас приїхав він - людина дивної породи. Сірко прозвали його в згоді, він вів нам Спас. О ті слова, що крепатура не зійшла ще днів зо три, хоч може й два, для чого ж тут людські слова! В нас кров почала пульсувати, життя почали смакувати на повні груди розім'яті, за що складаємо йому уклін: "О, вчетель наш! Ти просто звір!". І день отой скінчився поволі, при ватрі в псевдах дійшли згоди, яке у кого і чому. Заснуло все...

Восьмого числа на Сумський вокзал почали з'їжджатись юнаки та юначки з усієї України. Двома автобусами їх до обіду було привезено у табір. Ввечері іскрами до неба спалахнула ватра знайомств. Товариство гомоніло і співало пластово-козацьких пісень, в проміжках між якими вибирались псевдо та побратимів на час табору. Після ватри дивне товариство з Перців, Цибуль та інших закуталось у спальники і загасило ліхтарики. А ночі холодні були...

Наступні дні почався власне повноцінний вишкіл. Почалась ротація підстаршин, гутірки, знайомство з кіньми, чергування на кухні.

Почалось все з робіт важливих, робили кухню ми й льотрину. Приїхав батько - референт. Надалі жити стало легше: ходили їздити ми верхи, гутірки гарні ми слухали, на ватрах гучно ми співали та їжу смачну споживали. Тут кожен був як в меді ложка, на Спас ходив межи дубів, на співи, відунство і впоряд, про коней чув та інших діл, що як робити і по чім. Потім приїхали з Січі, величні гості й привезли кусок кавуну й себе. Ходили в церкву ми старую, на Службу Божу не одную. Блукали ми до джерела, де є цілющая вода. Купцями ми були, татарів ми орди дружньо відбивали. Бувало прапор десь знайти, і ворогам свого не дати. А ватри, ватри незабутні, що в небо сипали іскрами і світлом тихо-осяйним весь ліс навколо, осявали, мов сонце на землі палали, й піснями душу звеселяли. Були містичні й зрозумілі, для дам, що в серцях посідали, ми їм усім вірші складали, хтось пісню склав і заспівали, для нас вершниці теж читали свої послання віршові. Остання ватра - вітровій: думок і вражень окрилених, вогнем-підкованим зроблена, щоб підкувати серця наші тим духом, що ми робили спільно всі, із побратимом на землі. А опісля поснуло все те товариство, і зранку збуджене свистком, під сонця перший промінь знов побачило всіх в одностроях, то закриття, то вже по конях...

Так закінчився табір Герць. Ви спитаєтесь, як так закінчився, відкриття ж не було. А до чого по вашому було сказано "А ночі холодні були...".

Під час табору була складена та лунала пісня вільного товариства лицарів, козаків, побратимів...

Я. Я попав. Вже на Герць - я козак.

Сила і міць, є мій знак, Божий дар.

Я знаю як осідлать скакуна

Я друг коня. Джури ти. Джура я.

 

Тепер я козак. Я знаю як, долать ворогів і стримати біль.

Наречена моя воля, запорізького роздолля.

Я скріплюю міць і роблю це скрізь, я воїн козак - це мій Божий знак.

 

А вершниця по плечу волі буть

Смак до життя і змагань не забуть

Вести вперед жити так як велить

серце і дух, що у гору летить.

 

А нам вершниця до волі лиш йти вершин досягать посестр вести

Ми є вершниці своїх життів, ми здолаєм опір ворогів

Вперед до мети, назад не іти - до мрій і вершин на конях лети.

 

Провід табору висловлює подяку у проведенні табору Крайовій Булаві УПЮ, жокеям і дирекції стайні "Вікторія", благодійникам  й жертводавцям Тарасу Кутовому,  Павлу та Ірині Качурам,  Роману Качуру, Дзвінці Качур,  Юліані Рев'юк, Василю Мірошниченко, інструктору Братства козацького бойового Звичаю "Спас" Сірку за проведення тренувань та спортивних занять і звісно всім учасникам, без яких нічого не відбулося б.

 

Писано 02 вересня 2009 року Божого січовим суддею та заступником кошової з інформаційних питань ст. пл. Дайувухо

 

Обговорити на форумі


Не купуй коня в дощ, не бери жінку в свято

(естонська)

Добре тому в дорозі, хто сидить на возі

(народна)

Можна привести коня до водопою, але неможливо примусити його пити

(англійська)