Спілкування з конем

Тільки в закоренілих скептиків думка про те, що тварини можуть лікувати, викличе усмішку. У яких таких академіях їх навчають лікарській справі! Але ж ідея використовувати домашніх вихованців як лікарів зовсім не нова. Ще в V столітті до н.е. Гіппократ затверджував, що верхівкова їзда прискорює не тільки процес відновлення після поранень, але не менш ефективно допомагає й меланхолікам, звільняючи їх від «темних думок», вселяючи «думки веселі і ясні». На жаль, цьому напрямку в медицині довгий час не надавали значення. І тільки в середині XX століття на хвилі інтересу, що відродився, до «народного лікування» згадали про зоотерапію, що одержала назву « петтерапія», або «анімалотерапія». І хоча наукове пояснення цілющого ефекту - питання майбутнього, практичні результати вражають уже сьогодні.

От що написала одна з постійних учениць центру:
«Мене кличуть Кира. Мені 34, я страждаю ДЦП. Хоча тепер я не страждаю, я - живу! Моє захворювання має таку форму, що не торкається інтелекту, воно обмежує рухові можливості. А страждала я не стільки фізично, скоріше, психологічно. Упоратися з такою проблемою поодинці неможливо. Потрібні помічники. Але де їх знайти? Я навіть перестала відвідувати лікарів, які говорили мені, як у мене все погано: «Як ви працюєте друкаркою, адже у вас такі слабкі руки!» Якби це сказали мені зараз, я б тільки посміхнулася й відповіла: «Давайте подрукуємо з вами наперегони!»

Справжніх союзників я зустріла тут. Вони жодного разу не згадали про те, що я чогось не зможу або що хвороба з таким стажем і з таким діагнозом невиліковна. З кожним роком я чула таку думку все частіше від безлічі лікарів, з якими зіштовхувалася. Хммм... Невиліковна, говорите? Це ми ще подивимося!»
Не було б щастя, так нещастя допомогло

Поштовхом до розвитку іппотерапії - лікувальної верхової їзди - послужила історія датської спортсменки-кіннот Лиз Хартел. Після перенесеного поліомієліту вона була частково паралізована, і, здавалося б, про спортивну кар'єру можна було забути назавжди. Але один раз, коли Лиз привезли в інвалідній колясці на іподром, вона все-таки спробувала знову сісти на коня й навіть небагато проїхати на ньому. Через тиждень дівчина знову з'явилася на стайні, а потім знову й знову... і так довгі 9 років. Результат перевершив всі очікування, незважаючи на те, що самі оптимістичні прогнози лікарів звучали так: ходити зможе, але тільки за допомогою двох тростин. В 1952 році на Олімпійських іграх у Хельсінкі Лиз Хартел завоювала срібну медаль по виїздці. Ліз відразу ж потрапила в поле зору журналістів, лікарів і, звичайно ж, тисяч хворих людей. Після чого спочатку в Європі, потім у США почали створюватися центри іппотерапії. В 1975 році, виступаючи на конференції Асоціації верхової їзди, Ліз скаже: «Я впевнена, що заняття верховою їздою корисні для більшості людей, що страждають не тільки поліомієлітом, але й майже всіма іншими фізичними хворобами».

У нашій країні перші групи лікувальної верхової їзди з'явилися на початку 90-х років - з відставанням на піввіку. Може бути, фахівці чекали, коли їхні закордонні колеги підведуть-таки наукову платформу під новий метод? Результати очевидні. І це дає всі підстави розвивати зоотерапію як допоміжний засіб для реабілітації й лікування інвалідів.

Живий спортивний снаряд

Механізм впливу іппотерапії на організм людини заснований на принципах лікувальної фізкультури за участю живого «тренажера», за допомогою якого навантаженню піддаються всі групи м'язів тіла. Активне тренування відбувається на рефлекторному рівні, тобто, рухаючись разом з конями, людина інстинктивно намагається утримувати рівновагу, щоб не впасти, і тим самим змушує працювати як здорові, так і уражені м'язи. Це особливо корисно при захворюваннях, ускладнених проблемами опорно-рухового апарату, сколіозах, остеохондрозах. Треба сказати, що верхова їзда є ідеальним засобом і для схуднення. Масаж зігрітих теплом коня м'язів вершника дозволяє нормалізувати кровообіг, збільшити м'язовий тонус і зменшити жирові відкладення. Сьогодні чимало людей подібним способом скидають зайві кілограми!

При лікуванні неврозів, дитячих церебральних паралічів, розумової відсталості, аутизму головним фактором у лікувальному процесі є психогенний. Сильні, граціозні тварини роблять на людину наймогутніший емоційний вплив. Одне те, що дитина може пересуватися без підтримки дорослих і сама керувати твариною, є сильним антидепресантом. Крім того, ритмічні рухи коня на кроці сприяють відновленню біологічних ритмів наїзника, що особливо важливо при лікуванні неврологічних і психічних розладів у дітей.

Думка фахівця

Сладкова Наталя Олександрівна, психолог, тренер кінно-спортивного клубу «Манеж:
- Я п'ятий рік працюю в кінно-спортивному клубі «Манеж». Мої пацієнти - це діти, що страждають ДЦП, аутизмом, синдромом Дауна, затримками розвитку. Лікувальна верхова їзда їм допомагає всебічно - і психологічно, і фізіологічно. Коливання й ритм, які передаються людині під час руху, підсвідомо переносять його в іншу систему координат, туди, де йому потрібно постійно шукати точку опори й утримувати рівновагу. До речі, саме ці відчуття дуже схожі на ті, які дитина випробовує, роблячи перші самостійні кроки. Незважаючи на те що маляти завжди страхують один-два чоловіки, керує конем самостійно, сам вчиться переборювати непевність і страх і одночасно розвивати силу й кмітливість. Після того як маленький пацієнт навчиться триматися на коні, заняття ускладнюються: під час їзди він починає виконувати додаткові фізичні вправи.

Наші головні помічники - це коні невисокі на зріст, спокійні, привчені до дітей, що не лякаються різких рухів, із широкою спиною й м'яким кроком. Таких коней ми називаємо «диванчик на ніжках». Порода значення не має. У нашім господарстві - безпородні, клеппери й латвійці.




Кобила за вовком гналась та вовкові в зуби попалась

(народна)

Хромому коню - костиль не подможе

(народна)

Якщо батько візник, син знає, як коня запрягти

(єврейська)