Герць

ПІП

Осередок

Ступінь

1.

Шмигельський Олександр

Луцьк

Пл. уч

2.

Ковальчук Роман

Луцьк

Пл. уч

3.

Шевченко Ігор

Львів

Пл. уч

4.

Терешко Ростислав

Ів.-Франківськ

Пл. уч

5.

Петрук Вадим

Луцьк

Пл. уч

6.

Шуневич Тетяна

Старий Самбір

Пл. уч.

7.

Роман Курудз

Львів

Пл. уч.

8.

Романко Богдан

Львів

Пл. уч.

9.

Кучеров Павло

Косів

Пл. уч

10.

Хорошилова Лєра

Авдієвка

Пл. уч

11.

Лоїк Юлія

Коломия

Пл. уч.

12.

Їжевська Мар”яна

Тернопіль

Пл. уч.

13.

Кобилюх Наталя

Львів

Пл. розв.

14.

Ющенко Аня

Вишгород

Пл. розв.

15.

Островська Ярина

Ів.-Франківськ

Пл. уч.

16.

Крупська Олеся

Київ

Пл. уч.

17.

Попкова Олена

Авдіївка

Пл. уч.

18.

Слободяник Оленка

Вишгород

Пл. розв.

19.

Павлюковець Ірина

Острог

Пл. уч.

20.

Галушка Олена

Львів

Пл. роз.

21.

Рибченко Наталія

Канів

Пл. прих.

22.

Літвінов Олексій

Кіровоград

Ст. пл.

23.

Заверуха Євген

Кіровоград

Пл. розв.

24.

Слободян Ольга

Ів.-Франківськ

Пл. уч.

25.

Ференцій Андрій

Київ

Пл. розв.

26.

Ігор Знак

Львів

Пл. уч.

27.

Артеменко Денис

Київ

Пл. прих

28.

Титик Роман

Косів

Пл. уч.

 


ВершникКрайовий кінно-спортивний козацький табір “Герць”, який проводить Пласт – Національна скаутська організація України – цього року відбувався біля с.Яснозір’я Черкаського р-ну. Він проводився на рівні II і III пластових проб. Табір мав на меті підготувати юнацтво розумово і фізично до активного громадського життя.

Ось і почався табір… Ти чуєш постріл гармати – це означає вставання, швиденько вилазиш зі спальника і біжиш на збірку. Далі руханка, яку проводить Роман Дзедзик (псевдо - Колобок). Це було щось! Ти ще сонний, а від тебе вимагають страшні речі: присідати всім у колі, взявшись за плечі, бігати на довгі відстані і т.п. Тоді ти, „вбитий”, ідеш вмиватись і одягаєш однострій. На відкритті дуже приємно, коли відзначають перший десяток “характерників” за життєрадісність, лицарство, змаг і т.д. Назву підтверджуємо вчинками. Кожен день на таборі був особливим. Ми проявляли ініціативу і робили один день днем “Шахтаря”, другий -  “Днем крику”, третій “Днем виховника”, четвертий - “Днем дівчат”, п’ятий - “Днем бунчужного” і т.п., аж до кінця табору. Найбільше учасникам запам’яталися “День крику” і “День рими”. Снідали ми за потужним столом, якого зробили “Характерники”. Далі починалися різноманітні інструктажі, змагання, ігри на терені, які проводили юнаки. Це було навіть цікаво і весело. І знову ти чуєш звук набридливого, гучного свистка, який вже дістав тебе, адже це третій табір за літо, і який означає початок чи кінець занять. У перерві ти біжиш до обозного за реманентом і доробляєш браму. Не буду хвалитись, але брама вийшла потужна. Між деревами стояла тринога з настилом, з інших боків були ще настили до дерев, і того було 3 яруси. Драбина по якій підіймались на перший ярус стояла збоку. Перед брамою був рів, через який був міст, що піднімався і опускався. Із боків були вали з частоколом. Поряд стояв дзвінок: протягнутий шнурок з бляшанками на кінці.

Я, мабуть, знаю, що тобі найбільше сподобалося на таборі. Мандрівка на конях разом з дівчатами на річку, в якій всі просто чудово поплавали. Спуск на чайках по плавнях, але без дівчат, та все одно сподобалось. Заняття з їзди верхи, коли коні під тобою засинали і падали. Але коли ти сидиш на коні, а через секунду вже мчиш галопом – це просто чудово. Мабуть, запам’яталися інструктажі з першої медичної допомоги, співів і самозарадності. А моїм виховником був такий собі чолов’яга Мінарет ростом 2 м 10 см і вагою біля 100 кг. Він був нашим інструктором на бойовому гопаку. Як казав друг Колобок: ”Це не курорт!” На гопаку було просто шалено, по-чорному і по-робочому. У кінці занять всі могли закидати ногу за голову. Там були просто пекельні крики і муки. Дякуємо тобі, друже інструктор! І ось ватра, ти сидиш біля свого гуртка, виховника і горланиш пісні, бавишся в ігри. Далі постріл гармати і ти гребеш в свій спальник…

Я не можу передати всі відчуття, які пережив на таборі. Якщо хочеш бути на моєму місці і дізнатися, що таке справжнє пластування, – зголосись на “Герць” наступного року, і ти відчуєш цей смак!

 

Олександр Шмигельський

 


На коніОсь і закінчилось це гаряче літо. Сповнене переживань, натхнень, розчарувань та пригод. Але була в ньому така пригода, яка не забудеться ніколи. Точніше навіть не пригода, а ціла подорож. І не просто екскурсійна мандрівка, як ми звикли це уявляти, а справжнісінька подорож в минуле. В часи козаччини, українського лицарства. В часи коли люди по справжньому любили волю і плекали дух побратимства, коли даному слову вірили і слідували, як клятві. В часи коли на українській землі творилася українська історія, в часи, коли творилася сама Україна.

Мріяв про це довго, а тепер ніколи не зможу забути – я знову на таборі. Знову довкола мене лише друзі, і не тому, що так треба, а тому, що справді друзі. Почалися не легкі, але неймовірно приємні, щасливі, незабутні, неповторні і неодмінно веселі таборові будні. Здавалося б, як багато роботи, скільки всього треба встигнути, ще й з друзями хочеться наговоритися, а часу так мало. Та ось вже і намети стоять, і кухню зробили, вже й казан закипає, готує нам перший таборовий обід. І робота ніби сама по собі робиться, бо ніхто не стоїть без діла, адже для себе стараємось, а з піснею та жартами час завжди летить непомітно. Всі бігають, метушаться, стараються встигнути як найбільше, та день такий короткий, ось вже і сонце зайшло й темніє потихеньку, та це не спиняє таборового життя. Зараз, коли сонце вже за обрієм, а денні справи виконані, починається чи не найприємніша для всіх учасників частина табору – ватра, а зараз це ще й перша ватра – ватра знайомств. Та ми й за день вже всі перезнайомились, то ж маємо більше часу, щоб поговорити про щось інше і просто до схочу наспіватися. Ось так закінчується перший таборовий день. Всіх долає солодка втома та бажання закутатись в спальник, ми „сиріємо” і дещо знехотя розходимось по наметах... Нічна тиша... До кінця табору лишилося всього 13 днів...

А далі все закипіло, завертіло, почався безперервний таборовий процес, який міг зупинити лише останній наказ. Почалися ранкові руханки, які інакше ніж робочими назвати не можна. Адже вони давали такий заряд енергії і бадьорості, що весь день хотілося працювати, а про сон вже навіть ніхто і не думав. Почалися тернові ігри, справжні козацькі, і ми незчулися, як за день-два повністю увійшли в таборову легенду, і вже вона для нас не легенда, а принцип нашого життя, принцип справжніх козаків: не зрадь друга в біді, не злукав перед ним, не чекай доки він попросить допомоги, запропонуй її першим. А ось і перші заняття на конях. Сидиш верхи на буланому, вітер розвіває твого чуба, холодить розпечене денним сонцем тіло, і ти відчуваєш себе отаманом, який веде своє славне запорізьке військо проти турків чи татар. Таке ніколи не забувається, таке завжди хочеться згадати, про таке завжди хочеться розповісти.

А ось і таборові мандрівки історичними місцями Черкащини. Це змога доторкнутись до історії, пройти крізь віки, і не лише у своїй уяві, а насправді, доторкнувшись до Дуба Залізняка, якому більше 1100 років. Ти бачиш перед собою чи не наймогутніше і найстаріше дерево світу, це навіть порівняти ні з чим, це треба лише побачити та відчути. А ще розповіді археологів та істориків про безстрашних козаків, про їхню надзвичайну силу і вмілість та їхню веселу вдачу. Ті старовинні легенди, розказані в не менш древніх фортецях,  овіяні вітром віків та засипані пісками часу, ми ще розповідатимемо нашим дітям і онукам, щоб і вони знали, якого вони роду.

А той казковий похід на чайці. Чи хтось бачив колись більшу красу? Навряд. Сідаєш у човен, гребеш через, ніби нескінченний, очерет, та раптом він розступається і твоїм очам відкривається неймовірна краса. Перед тобою абсолютно гладеньке плесо озера, навіть хвилі від весел не тривожать його, вода на стільки чиста, що видно дно, і все це вкрите незчисленною кількістю білих лілій. Вони скрізь, вони мов павутиння огорнули цей став, вони тут хазяйнують, тут вони в безпеці, сховані від людських очей, вони не всім показують свою красу.

Та ось, на жаль, табір добігає свого кінця. Провели останню ватру, останній раз „посіріли”, останній раз закуталися в спальник. Та в цю ніч всім важко заснути, адже знаєш, що завтра вже не буде робочої руханки, не буде таборового обіду, і Січ залишиться тільки в наших душах та серцях. По мінімально сумних обличчях видно, що нікому звідси їхати зовсім не хочеться, а хочеться залишитись ще хоча б на день, на годину, на одну пригоду, нехай табір ще хоч трошки постоїть. І хоча ми все одно їдемо, бо вже пролунало те, чого всі так не хотіли „Цим наказом табір оголошується закритим”, та він завжди буде одною з найяскравіших зірок в нашій пам’яті, і всього через рік ти знову зможеш потрапити в цю казку. І коли після твоєї розповіді про те, як ти на коні вів військо в бій, як ходив в похід на чайці, тобі скажуть що ти все вигадав, ти усміхнешся і тихо скажеш, що це правда, правда твоя і правда твоїх друзів, правда, за яку боролося не одне покоління твоїх предків, скажеш, що це невигадана правда твого народу. І ще тихше додаси, що за цю правду будеш боротися і ти!

 

Пл. скоб Андрій Ференцій

Друг Непило

 

 

ВершниціМабуть, свою розповідь варто почати з того, що я вирішила не зраджувати щорічній серпневій традиції і поїхати на крайовий табір (ну а чим ще можна таким цікавим зайнятися перед початком навчання?). Написала зголошення аж на три табори, серед яких не було Герця. (я вирішила, що з мене абсолютно достатньо досвіду попереднього року, коли мені коротко, але ясно і чітко пояснили, що і без мене бажаючих покататися на кониках багато). Тому можна уявити моє  здивування, коли мені подзвонили і радісно повідомили, що я їду на Герць!!! Що ж, від долі не втечеш. Вона сама тебе знайде, коли прийде час:).

Якщо спитати мене щось про цей табір, то я можу розказати багато чого цікавого (а скільки всього вже наслухалися мої друзі). В мене насправді залишилося багато яскравих спогадів. Комплексно оцінюючи табір, я можу сказати, що він був добре продуманим і організованим, цікавим та нестандартним. Про це можна судити з рівня обізнаності та підготовки інструкторів до гутірок, які вони проводили; з тематики тих самих гутірок, ватер, теренових ігор та просто змагів; традицій, за якими ми жили на таборі, як на Січі; з ненудної і небанальної, дуже насиченої різними цікавинками програми. На запитання: .Що мені найбільше запам’яталося з табору. я б не змогла дати однозначної відповіді.

Коні?

Звичайно, це одне з найкращого, що було на .Герці.. Такі хороші щирі істотки з гарними очима і густими гривами. Ну як таке чудо можна не полюбити з першого погляду, а потім ще й забути?!.. Найдивніше те, що ми чистили коней і це приносило стільки радості, ніби ми купалися в басейні п’ятизіркового готелю і попивали дорогущі коктейлі! Всі наші заняття проходили дуже класно під керівництвом розумних та досвідчених інструкторів. На початку кожного ми проводили не дуже довгу руханку на конях для вироблення правильної осанки і для того, щоб ми могли комфортніше почуватися в сідлах. Потім ми їздили по колу чи просто вздовж поля, або вчилися переходити через перешкоди, їздити риссю, деякі щасливчики навіть виходили на галоп... Коні стали нашими найкращими друзями. Йдучи з заняття верхової їзди ми вже мріяли про наступне.

Гутірки?

Так, вони були насправді цікавими. Я особисто дізналася багато нового, особливо те, що довели вчені останнім часом, і просто гарно провела час. Більшість теоретичних занять відбувалися в формі дискусій, а не нудних монологів .університетського лектора. - так що кожен міг висловити свою думку. Є, звичайно, як без кількох веселих .ляпсусів., з яких ми потім сміялися до кінця табору. Майже кожна теоретична гутірка мала практичне продовження (піонерка - таборові споруди, два пера -. здача двох пер, природознавство . гербарій, ПМД . алярмова перевірка учасників на пластову готовність.), по якому було видно, наскільки ми засвоїли даний нам матеріал і наскільки інструктор справився зі своїм завданням .просвітництва. учасників.

Їжа?

Я думаю, що мені вибачать моє  чесне признання і не сміятимуться з мене почувши, що я, Галушка Олена Михайлівна, вперше попробувала своїх братів молодших лише на цьому таборі . але суп з галушками все-таки був дуже смачний! Годували нас (годували ми самі себе?:) непогано, різноманітно, і взагалі гріх забути і не сказати, що в нас зі сніданків, обідів та вечерь залишились особливо приємні спогади, бо саме там ми придумали найбільше приколів -  згадати хоча б наші пісеньки, виступи Святослава Вакарчука, дні, які були завжди присвячені чомусь (День Рими, День Виховника, День Шахтаря тощо) ми могли справедливо оцінити саме під час прийомів їжі.

Гопак?

Як на мене це взагалі супер. Потрібно ж кудись викидати енергію (позитивну чи негативну . це вже як у кого), яка аж виривається назовні! Є всі вправи, розтяжки, вивчення прийомів. Дехто в шейпінг-клубах (правда, сумніваюсь, що там вчать якихось бойових елементів:) платить шалені гроші за те, що з ними хтось позаймається, проконтролює сумлінність виконання вправ, потягає за ноги. А тут . на халяву! Ні, це було дійсно дуже класно!

Компанія?

Люди на таборі зібралися різні, з неоднаковими інтересами та життєвими поглядами., з різними моральними цінностями та й, в кінці кінців, що таки має вагу, різного віку. Табір дав нам можливість познайомитися і спробувати зрозуміти один одного. Комусь це вдалось, комусь ні. Взагалі я дуже задоволена людьми, які мене оточували на таборі (особливо своїм супергурточком) і дуже б хотіла, щоб наші зв’язки не обірвалися в майбутньому.

Це все, та ще багато чого іншого, залишили приємний слід у моєму серці. Я вкотре переконалася у правильності фрази: .Все, що не робиться, робиться лише до кращого..

Я би з задоволенням поїхала на цей табір ще раз! 

Пл. розв. Галушка Олена

К. ч. 2 ім. Олени Степанів

Львів

 


Інструктор виводить коняПочалося все з того, що ми зустрілись в Черкасах на вокзалі. Було дуже приємно бачити людей з різних областей України, особливо коли ти всіх їх бачиш вперше. На місце табору нас довіз автобус, потім було стандартне перенесення харчів і реманенту, очистка території від сміття, розтаборування і т.д. Побачивши місце, де ми мали жити наступні 2 тижні, я подумала: «як табір може бути в лісі?» Але насправді, це дуже зручно, оскільки сосновий ліс позитивно впливає на мозок і до того ж захищає від сонця, що в нашому випадку було надзвичайно потрібно, так як дощ в нас подав тільки 2 дні.

З наступного дня почалася цікава і насичена програма.  Ми самі собі, точніше своїм гурткам (тобто десяткам) читали гутірки з піонірки, ПМД і природознавства, а в кінці табору здавали ці вмілості. До того ж майже всі здали вмілість верхова їзда І апробаційна. В назві табору вжито 3 прийменники:

  • кінний. Кожного дня ми катались на конях по 2 години, звичайно в гуртка, який чергував на кухні, на це не вистачало часу.
  • спортивний. В нас була смуга прискорення, проходити по якій було заборонено – тільки пробігати. А ще через день ми мали спортові змаги, тобто готувалися до турніру.
  • козацький. Кожень день в нас були теренові ігри та змаги, які були досить таки оригінальними, зі своїми легендами, і в основному пов′язані з козацтвом.  Як і наші псевда. Крім того в нас були козацькі покарання: паля, гармата і холодна.

За табір мені найбільше запам′яталось: На третій день, нашого генерального суддю «вкусила змія». Все виглядало настільки реалістично, що декому ледь не стало гірше, ніж потерпілому.     В той же день нам давали псевда і приймали на Січ. Все це відбувалося на ватрі, при світлі повного місяця.    Наступна ватра нажаль, чи на щастя, не відбулась там де потрібно, а була на кухні під тентом, тому що почався дощ. Там ми зрозуміли, що можна співати набагато краще і голосніше, ніж це в нас відбувалося на гутірках співу чи вогниках.    В неділю після молебеню ми поїхали на екскурсію. Побували в Чигирині, Суботові, де нам провели чудову екскурсію, біля дуба Залізняка, який обняло восьмеро людей і останнім місцем нашої екскурсії було Дніпро в Черкасах, в якому ми покупалися.   Кожна ватра в нас мала свою тематику, найбільше запам′ятались дві: обрядова, але не звичайна, а така, в якій ми познайомились з всіма обрядами, які відбуваються на всі свята протягом року, зокрема з різдвяними, меланковими, гаївками, купальськими та ін. Ще одна ватра була для старшини. Тобто участь в конкурсах брала старшина. І правильно, адже вони теж хочуть позабавлятись.    А ще наші вогники зазвичай відбувалися по два гуртки, які завжди мінялися.    Посеред табору нам роздали шаровари, пояси і таборові футболки, що разом складали наш таборовий однострій, в якому в нас відбувалися закриття дня.    Ще одною «фішкою» табору була мандрівка на конях до річки. Ми їхали двома групами по два гуртки: одна в один день, інша в наступний. Мандрівка тривала 4 години, за які ми встигли ще й поплавати.    Також ми мали «мандрівку на чайках» по озеру, яке майже повністю вкрите ліліями. Видовище неймовірне!    На завершення табору відбувся спортивний турнір. Учасників було побілено на 4 команди, які визначали між собою найкращу, а потім формували команду, яка грала зі старшиною. Футбол учасники програли 3:0, але волейбол виграли (просто ми знали де щасливе поле:)). Таким самим чином відбувся інтелектуальний змаг, в якому старшина знову ж виявилась сильнішою.    В останню ніч ми здавали два пера. Правда дехто на той час вже мав три пера, але здавали всі.    Поверталися в табір в дощ, який був найсильнішим за весь табір. Просто природа не хотіла нас відпускати. Під цим дощем ми мали останню руханку, які в нас до речі визначалися неабиякими розтяжками. До кінця табору більшість закидала ноги за голову і майже сідали на шпагат.

Єдиним недоліком була відсутність води поблизу. Але загалом ТАБІР ВДАВСЯ НА СЛАВУ!

 

пл.розв. Чайка

 

 

Емблема табору Герць- для перегляду фільму потрібно перейти по зсилці: Герць 2006.

 

 

 

 

 

 

 

ГерцьАпробаційний кіно-спортивний табір „СІЧ” відбудеться 04-17 серпня 2008 року в Черкаській області.

 Мета табору: кінний, спортивний, духовно-моральний вишкіл юнацтва в рамках козацьких традицій і виховної програми ІІ проби УПЮ.

Завданням табору:

базове вивчення верхової їзди на конях;

фізичне загартування і спортивний вишкіл юнаків;

удосконалення навичок  з життя в природі вмілостей „практичного пластування”, впоряду, вимог фізичної вправності, спортивних вмілостей;

духовно-моральне та історичне виховання юнацтва через ознайомлення з героїчними традиціями, історією і пам’ятками українського козацтва, козацького краю тощо.

Передумови участі: вік – від 14 років, ступінь в УПЮ від – учасника/ці.

Запрошуємо всіх бажаючих долучитися до організації табору та розвитку кінного пластування. Табір буде проходити на території де у пошуках волі українські козаки просувалися все нижче Дніпром і його південними притоками аж за невеликі прикордонні застави Каніва та Черкас.

На цих щедрих, але й небезпечних землях вони боролися із татарами і іншими зайдами на нашій землі. Саме тут гартувався дух козацтва, який згодом став рушійною силою у боротьбі за Українську державність.

Легенда табору: час Визвольної  війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-1654 року.

Контактні особи:

ст. пл. Ксеня Міржва 8 097 651 11 32, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.;

ст.пл. Роман Орищенко, ОЗО, 8 067 811 99 62, е-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

Матеріл

 

 


  • збір відбудеться на залізничному вокзалі м.Черкаси 09 серпня 2008 р.Б. о 1200;
  • місце проведення табору – м. Драбів Черкаська область;
  • з собою необхідно мати перекус на 09 серпня.
  • Для детальнішої інформації зателефонувати ст.пл. Роман Орищенко, ОЗО:     8 (067) 811 99 62; 8 (067) 327 80 28.
  • Дай номери телефонів табору батькам для того щоб вони зателефонували і ознайомилися із умовами перебування у таборі та мали зв'язок під час його проведення.

Щітка їде верхи

Степ... безмежний степ... шумить висока трава, шугає вітер... і ти сідлаєш коня і летиш... відчуваєш волю і незалежність, впевненість і гордість...

Ніби із туману спливають січові образи та тривожать душу. Ти стоїш і відчуваєш подих вітру, гомін товариства, тупіт копит...

Перша виїздка12 серпня
З давніх-давен живе легенда про Січ, що існувала з віків прадавніх. Є зараз і буде до кінця віку – Січ, що не належить часу і простору. Січ, яку не видно звичайному зору. Січ, яка завжди стоїть на сторожі.

В усі віки вони несла в Україну мудрість через своїх посланців-запорожців. Час від часу скликають звідусіль джури, щоб передати вісті мудрості в Україну. Час настав. Довбуш ударив в тулумбаси.

Вже четвертий день пластуни-побратими  таборують на просякнутій козацькою історією Черкаській землі. Дехто з учасників за такий короткий час вже пустився в рись на свому вірному товаришу – коні (як-от на фото). Сонце обіймає нас своїм теплом, даруючи радість учасникам табору.

інформацію та фото надіслала
Ксеня Міржва

Верхи16 серпня
Ну от, браття, вже минув екватор на таборі, вже й відсвяткували день народження ОЗО. Джури і вершниці, не дивлячись на безжальну спеку, все ж таки насолоджуються таборовим життям.

Дехто з учасників відчув вітер у вухах і зміг розправити крила в галопі. Учасники з успіхом оволодівають знаннями з бойового гопака (на фото), відунства, знахарства та багато іншого (теж на фото :)).

інформацію та фото надіслала
Ксеня Міржва
.

Дочірні категорії

На батозі далеко не поїдеш

(народна)

Гладь коня вівсом, а не батогом!

(народна)

Даси коневі полови - будеш робить поволі

(народна)