Відзнака ГерцюЧужинці загарбали всю Україну. Польські пани хазяйнували на її просторах, як у себе вдома. Спочатку захопили землі, щ лежали на правому березі Дніпра, а потім перейшли і на лівий... Тільки і чуєш: “Це земля Калиновських, а це – Потоцьких, а там – Вишневецьких, Жолкевських...” Багато їх розвелося. А колись усе це були вільні українські землі. Були часи та минулися...

І знову стогне під чужинським ярмом український народ. Що означало покатоличування українського народу? Наруга над мовою, звичаями, релігією, насаджування чужої релігії та мови – ось що приховувалося за цим. Відібрати у народу рідну мову і культуру – означає умертвити його, знищити. Але українці не хотіли бути сумирними та покірними рабами... Вони втікали... втікали назустріч небезпеці та невідомому, але були щасливими... Вони називали себе козаками – “вільними людьми”. І виростали з рабів на нарід володарів...

...Билися вони завзято, забуваючи про своє життя, у бранці не давалися і ран своїх не помічали, аж поки падали непритомні. Їм не було для кого й для чого берегти своє життя, бо не мали ні жінок, ні дітей, ні господарства. Зате й ворогам не було від них милосердя – рубали й кололи ворогів, поки у руках ставало сили. За запорозькими звичаями, смерть на ліжку вважалася ганебною, навіть карою Божою за гріхи, і через те у бойовищі козак не ховався від смерті, а йшов їй назустріч. А тому боялися козаків і тремтіли від однієї думки про них...

Козак вмів посміятися з ворога, зі смерті, з самого себе. І це був сміх вільної людини...

 

 

Гладь коня вівсом, а не батогом

(народна)

Кобила за ділом, а лоша без діла

(народна)

Коли він на коні, то й рідного батька не пізнає

(азербайджанська)