Під час мандрівкиВи знаєте, бувають миті за які хочеться чіплятися руками, ногами, зубами і їх не відпускати… Знаєте, бувають дні коли ти перестаєш пам’ятати який день тижня, яке число, котра година і тебе це абсолютно не бентежить… Знаєте, бувають такі люди, поруч з якими тебе огортає тепло, спокій, впевненість. Якщо ви пластуни і були на таборі, то знаєте. А якщо були на Кавалерії – 2011, то більш ніж впевнена, що ви це відчували ще зовсім-зовсім недавно.

Так, Кавалерія – 7 коротких днів з 10 по 16 липня. 7 незабутніх днів від вставання до нічної тиші. 7 днів спілкування з надзвичайними, розумними, чарівними тваринами – кіньми. Важко писати щось про табір, який для мене став на перше місце  зі всіх інших. Важко описувати неописуване. Та все ж.  Крайовий апробаційний кінно-мандрівний вишкільний табір «Кавалерія» відбувався поблизу міста Камянець-Подільський Хмельницької області. Особливістю табору стала участь не пластунів у ньому. Так-так, пластовий табір не лише для пластунів. Кавалерія проходила за сприяння Благодійного Фонду Б. Гаврилишина, громадської організації «Оновлення країни» В. Наливайченка. Він відбувався як інструкторський табір для УСП, старшого юнацтва і бажаючої молоді.

Спочатку важко було уявити, що вийде, якщо поєднати досвідчених пластунів і людей далеких від нашої організації на одному таборі. Або як зреагує молодь на рамовий порядок дня, на те, що потрібно прокидатися під звук свищика чи лягати спати під той же звук, що потрібно слухатись і виконувати накази старшини і проводу, навіть якщо той, що віддає накази може бути на десяток років молодшим? Як будуть в'язати таборові споруди, готувати імпрези. Або чи сподобається пластунам, що на них крім того, щоб пройти успішно табір покладається відповідальність допомогти його пройти своєму побратимові чи сусідові по намету, який є не пластуном?

Та все склалося настільки ідеально, просто як пазли. Допомога, підтримка, поради були на таборі щохвилини, щосекунди. Розмови про Пласт і його ідеологію допомогли не пластунам зрозуміти пластунів, а нам ще раз і ще раз задуматися і нагадати собі всю глибину наших обов’язків та законів. Таборове життя вдавалося, долалися всі перешкоди та труднощі і, як нагорода за це, приходили ті моменти, заради яких всі учасники писали зголошення на Кавалерію. Приходив час спілкування та співпраці з кіньми.

Коні. Це щось надзвичайне. Стрункі, доглянуті, різноманітні, мужні, міцні, красиві. Близько 20 коней зустріло нас біля місця табору. Гніді, воронні, солові, руді та які завгодно… Всі такі однаково прекрасні і страшенно різні. Кожен кінь мав свій характер. Були норовисті, замкнені в собі, спокійні, ніжні, горді, задираки. Та всі були люблячі. На другий чи третій галоп вони вже красувалися один перед одним своїми вершниками. Поводилися з нами обережно. Коні відчувають вершників. Вони знали про що ми думаємо, який у нас настрій, чого нам хочеться. А тому, підходити до коня з поганим настроєм, негативними емоціями та згорбленою спиною просто заборонялося. Різні маршрути під романтичними назвами «Бузкова алея», «Гірський», «Лелека» ми долали впевнено і радісно. Оскільки учасники табору вже не вперше сиділи в сідлі, то ж галоп став звичною справою… Памятаєте, я писала про неописуване. Так от, галоп - це воно. Момент істини. Ти верхи на коні, вітер розвіває волосся, глушить всі інші звуки, ти летиш на найкращому у світі коні далеко попереду, посмішка не сходить з обличчя, здається, це вершина, здається, нічого іншого у світі не існує. Ти просто мчиш, летиш, душа кричить, а в очах захоплення.

Кожен учасник обрав собі коня, який на період табору став його найкращим другом, за яким потрібно доглядати: поїти, чистити, гладити. Учасники з охотою гладили коней, розчісували їм гриви і, навіть, співали їм. Так, коники були неймовірні.

А сам табір. Вся сукупність: коні, друзі, провід, гутірки по стрільбі, самообороні, психології, історії, верховій їзді, різьбі по дереві, духовні бесіди, ватри -  це щось неймовірне.

Кавалерія стала незвичайним табором: комусь вона принесла перший досвід роботи у проводі, комусь першу зустріч з пластунами, для когось стала першим табором, у комусь запалила незгасимий вогонь любові до коней, комусь дала міцну співпрацю, теплу дружбу, а декому навіть і неймовірні переживання. Ось так от.

Такі дні не забуваються. Присолоджені надзвичайними стосунками людей з людьми, гармонією з природою і спілкуванням з кіньми вони назавжди у серці. Не знаю, як ви, але наступного року, Кавалеріє, чекай на мене! Граніте (мій кінь), до швидкої зустрічі, рідненький! Бо я вже сумую за галопом, друзями, імпрезами, особливими кропивою і шоколадом. Сподіваюся зустріти наступного року і тебе!

 

 

Пластовий порптал

 

Закрий стайню, як коня нема

(народна)

Рже, як кінь

(народна)

На безкінні й віслюки - рисаки

(італійська)